– Господи Ісусе Христе, Сину Божий, — прошепотів він, вдихаючи, як наказувала бабуся, а потім, видихаючи, закінчив: "помилуй мене, грішного. Господи Ісусе Христе, помилуй мене, грішного".
Ворожка поворухнула чотки в руці, і Сергій, після кількох повторень молитви, нарешті почав заспокоюватися, він відчув, як надія приливає до його серця. Гальшка спала, спокійно дихаючи, схиливши голівку набік і піднявши ручки.
РОЗДІЛ 12
Вона втягнула до ніздрів повітря, чуйно принюхуючись. Вона звикла до своїх загострених відчуттів. У січі вона не так сильно це помічала, бо там усі запахи швидко ставали знайомими, вона перестала звертати на них увагу. Але на відкритих просторах і звуки світу, і його насичені аромати досягали дівчини. Два дні вона йшла на захід. Маріка не знала, чому обрала саме цей напрямок, навіть не думала про це. Вона відчувала, що має йти туди, він такий же, як і будь-який інший, а оскільки її туди тягнуло...
Вона давно помітила, що за нею крок за кроком йдуть двоє чоловіків. Вони не підходили надто близько, але й не спускали з неї очей. Дівчина помітила їх уперше після різні, яку вчинила над шістьма козаками. У відкритому степу, де, крім рідких заростей та великих бур'янів, не було де сховатися, вони взагалі не могли таїтися. Якби вона не стала вовчицею, вона б, мабуть, їх не помітила, але її гостре чуття робило свою справу.
Так... Вона точно стала вовчицею. Після сутички з розпусниками вона остаточно переконалася в цьому. Вона була перевертнем, і хоча ненавиділа вовкулак усією душею, постійно тоскувала за січчю. Тільки туга за дитиною виявилася сильнішою за це почуття досі. За дитиною! Маріка боялася, що чоловік стане між нею та малою. Вона пам'ятала, що кохала того чоловіка, що взагалі могла кохати, але той час здавався далеким, ніби стосувався зовсім іншого життя, чи радше когось зовсім іншого. Як звали того чоловіка?... Вона пам'ятала Міхея, Кирила, Грегорія, Степана, пам'ятала імена вовків, яких зустріла в січі, але не могла згадати, як назвала того, жінкою якого була.
Наскільки відрізняється душа вовчиці від людської жінки! З дитинства Маріка чула історії про вадер, які, за потреби, ставали до бою пліч-о-пліч з чоловіками.
Тоді це її не дивувало, бо вона не знала, що вовчиці – це лише жінки, яких захопили в походах. І все ж вони були готові пожертвувати своїм життям за січ, вона це точно знала. А тепер сама також зрозуміла, чому це відбувається. Цей зв'язок...
Він заміняв усе, що вони мали в житті: любов до свого обранця, до своїх дітей, до всієї родини. Була січ і вовче право, суворе, але однакове для всіх.
Дівчина на власні очі побачила, що перед ним не було рівних чи рівніших.
Наприклад, коли Кирило зарізав калмика в поєдинкові, хоча він був міцно пов'язаний з Грегорієм, який не хотів смерті свого союзника. З Марікою також поводилися, як з будь-якою іншою полонянкою, хоча вона була жінкою чоловіка, якого ненавиділи в Гилевській січі, того... Як його звати?
Вона напружувала пам'ять до болю, але не могла згадати. Єдине, що вона, здавалося, пам'ятала, це запах. Дим від багаття, вітер, свіжа трава. До всього цього вмішувався ледь помітний запах кінського поту. І саме ця людина завдала великої шкоди січі! У Залізних Хуторах він влаштував різанину, гідну оповідань про біблійних убивць обраного народу. Отче Бронішко, священик з Воршевки, коли приїжджав до їхнього села, завжди говорив про іродів, аманів та інших злочинців. Боже! Вона пам'ятала це, але ім'я її чоловіка стерлося! Чи повинна вона відчувати відчай? Здавалося, що так – вона б колись його відчула. Але не зараз. Тепер залишилося лише одне бажання з попереднього життя. Цуценя… Ісусе Христе! Не цуценя, а дитинка! Що з нею відбувається?! Маріка подивилася на небо, на півмісяць. Наближався час Повного Місяця. Через кілька днів він почнеться, і тоді щоночі протягом двох тижнів можна буде одягати вовчу шкуру. Можливо, тоді буде легше шукати доньку? Дівчина сиділа нерухомо у високій траві, думаючи. Раптом відчула рух поруч із собою. Так, вона відчула – не чула жодного шелесту, краєм ока нічого не бачила. Ніби на Маріку зійшло якесь додаткове чуття. Вовче чуття.
Дівчина блискавично простягнула руку вбік, її рука вилетіла, як куля з гульдинки.
Наляканий бабак запищав, відчайдушно замахав лапками, але перш ніж він встиг повністю зрозуміти, що відбувається, вже був мертвий. Маріка подивилася на тепле тільце зі зламаною шиєю. Невже вона це зробила? Чи хтось кинув їй на коліна мертву тварину? Вона підняла очі до неба, до килима, витканого з темряви та зірок.