— Корови давно вже повернулися, я піду назбираю трохи молока, малий, напевне, вже зголоднів.
Чень, заперечуючи, замахав руками:
— Краще поїти його молоком собаки. Нехай Еле його погодує. Якщо собака може годувати тигреня, то вовченя — тим більше.
Чень Чжень витяг вовченя з нори і притис його обома руками до грудей. Оскільки воно цілий день нічого не їло, то животик йому підтягло, а лапки були такі холодні, мов камінці під снігом. Воно було і холодне, і голодне, та ще й наполохане, тож усе тремтіло, й виглядало набагато більш приголомшеним, ніж коли його тільки витягли з нори. Чень пошвидше закинув його за пазуху, щоб спершу трохи відігріти.
Наближалася вечірня година, коли Еле повертається до свого кубла годувати цуценят, тож хлопці пішли туди. Попереднє кубло, яке вони спорудили для Еле у великому сніжному заметі, з приходом перших хвиль тепла розтало й просіло, а новий шар снігу був невеликим, і замети з нього не утворювалися, тож тепер собаче кубло перемістилося до купи сухих коров’ячих кізяків з правого боку попереду юрти: у купі кізяків люди вирили невеличку нору, в яку підстелили товстим шаром старі овечі шкури, а вхід завісили шматком цупкої й товстої жереб’ячої шкіри. Тут і була домівка Еле та її трьох цуценят. Ян Ке годував Еле справжнім м’ясним бульйоном і пшоняною кашею, поївши, вона бігла до свого кубла, мордою відкривала шкіряні «двері» й залазила всередину, після чого обережно вмощувалася під стінкою, згортаючись калачиком. Цуценята відразу ж знаходили соски й починали щодуху ссати молоко.
Чень потихеньку наблизився до Еле, присів і почав гладити її по голові, намагаючись таким чином перекрити їй видимість. Еле подобалося отримувати ласку від господаря, тож вона почала радісно лизати Ченю долоню. Тим часом Ян Ке відняв від неї одне цуценя й почав видоювати у неї молоко собі в долоню. Коли молока набралося вже з півдолоні, Чень Чжень обережно вийняв з-за пазухи вовченя, а Ян Ке обмазав його з ніг до голови собачим молоком. Тут він скористався давнім і ефективним способом, яким чабани в степу змушують вівцю прийняти ягня-сироту. Ян Ке і Чень Чжень вирішили вдатися до нього, щоб змусити Еле прийняти вовченя. Однак собаки значно розумніші за овець, і нюх у них набагато гостріший. Можливо, якби Еле втратила власних цуценят, вона могла б швидше прийняти вовченя, однак зараз у неї було троє своїх дітей, тож вона очевидно давала зрозуміти, що не хоче приймати вовчого сина. Як тільки вовченя з’явилося в собачому кублі, Еле занервувала і з усіх сил намагалася підвести голову, щоб подивитися на своїх дітей. Хлопцям довелося вдаватися де до ласки, а де й до погроз, щоб змусити собаку лежати на місці й не підводити голови.
Нарешті холодне й голодне вовченя опинилося поряд із сосками Еле і коли почуло запах молока, щойно мляве й напівмертве, в цю мить ошкірило зуби й випустило пазурі, набувши такого кровожерливого вигляду, мов справжній вовк, який почув запах крові, і на його мордочці з’явився типовий вираз, який ніби говорив: «У кого є молоко, та й мати». Вовченя народилося пізніше за цуценят приблизно на півмісяця, тож його голова була на порядок меншою від голів цуценят, а тіло — на цілу голову коротшим від їхніх. Однак по силі воно набагато перевершувало цуценят і було набагато вправнішим у техніці і здібностях «захоплення сосків». У двох рядках сосків на животі собаки були й великі, й маленькі, кількість молока в них також була різною. Чень Чжень і Ян Ке були просто вражені тим, що вовченя зовсім не поспішало «ухопитися за цицьку», а, ніби божевільне, почало пробувати кожний сосок, відштовхуючи й розкидаючи при цьому цуценят. За мить у завжди спокійному кублі зчинився безлад, ніби туди увірвався злодій і перевернув усе догори дриґом. У дикому шаленстві вовченя порозкидало всіх цуценят і перепробувало кожний сосок — прикладалося до одного, потім його випльовувало, потім прикладалося до іншого і також випльовувало, аж поки не дісталося до середини живота Еле і не вибрало собі найбільший та найтугіший, у якому було найбільше молока, а тоді вчепилося в нього, вже не розтискаючи щелеп, і почало скажено ссати. При цьому лапою воно прикрило ще один великий сосок — так би мовити, їло з миски, захопивши собі ще й каструлю, із таким виглядом, що не збирається поступатися здобиччю іншим. Троє покірних і справних цуценят невдовзі були розігнані по різні боки кубла.
Хлопці просто остовпіли. Ян Ке з розширеними від великого подиву очима сказав:
— Страшна ж вовча натура! Таке маленьке, ще й очі не розплющило, а вже таке свавільне. Я не здивуюсь, якщо вони семеро в кублі не дуже родичалися одне до одного.