Разом з тим більше сотні собак, зриваючись зі своїх повідків, так скажено й оглушливо загавкали, ніби загуркотіли гармати, обстрілюючи все той самий північно-західний напрямок.
Слідом за голосовою битвою розгорнулася й світлова: потужні й слабкі, великі й маленькі, білі й жовті колони світла від ліхтариків раптом заковзали над степом також у північно-східному напрямку. Вкрита снігом земля, що раніше здавалася залитою смолою, тепер почала відбивати холодні білі промені. Вони здавалися ще страшнішими й загрозливішими, ніж ті невидимі мечі, якими холод пронизує людину.
Звук і світло відразу ж заповнили величезний простір між людьми і собаками. За мить усі — люди, собаки, звук і світло — сплелися в одні величезні, просторі, але щільні мисливські тенета, які раптом обплутали вовчу зграю.
Чень Чжень, Ян Ке й інші молоді інтелігенти були так схвильовані дивовижною ситуацією в степу, що й самі почали галасувати, розмахувати ногами і руками. Усі були в бойовому піднесенні й розхитували своїми криками небо. Чень Чжень приблизно розгледів місце, на якому він перебував, — це був той самий східний бік озера, де загинув табун військових коней. Біліґ безпомилково привів загін на північно-східний край озера і тільки тоді наказав розгортати свої «мисливські тенета». На цей момент загін уже обійшов озеро і на вузькому північному березі з дивовижною швидкістю утворив ланцюг оточення.
Біліґ, підганяючи коня, швидко поїхав уздовж тенет і, нахиливши голову, почав напружено шукати з допомогою ліхтарика відбитки вовчих лап на снігу. У той же час він перевіряв і щільність тенет, своєчасно переставляючи людей на потрібні місця. Чень Чжень не відставав від нього, також оглядаючи все на дорозі. Нарешті Старий притримав коня і зітхнув з полегшенням:
— Зграя тільки нещодавно пішла звідси, більшість у ній — старі вовки. Ось поглянь, ці відбитки великих лап були щойно залишені. Цього разу, вважай, піймали зграю, і люди недарма мерзли півночі.
— А чому ми не оточили вовків у цьому болоті? — запитав Чень.
— І що б у нас тоді вийшло? Вовки поспішають похарчуватися мороженою конятиною в другій половині ночі, коли найбільш темно, а перед самим світанком обов’язково тікають. Якщо оточити зграю в темряві, як ти в них поцілиш? Та й собаки як слід не розгледять вовків. Сірі тільки шугонуть на всі чотири боки — і все пропало. Тож на лови потрібно виходити в другій половині ночі, щоб прийти на місце до світанку, а коли небо почне світлішати — узяти зграю в кільці.
Праворуч і ліворуч постійно з’являлися світлові сигнали від ліхтариків, тож Біліґ стояв на стременах, і, тримаючись однією рукою за луку сідла, другою роздавав на обидва боки бригадирам якісь накази. Його сигнали були то довгими, то короткими, то горизонтальними, то вертикальними, могли також складати то хрест, то коло, і зміст цих сигналів мовою світла був достатньо складний. Ланцюг мисливців у формі півмісяця напружено, але впорядковано і впевнено просувався вперед; люди кричали, коні іржали, собаки гавкали — і звукові хвилі котилися по степу одна вище за іншу. Потоки світла від ліхтариків перетиналися на снігу або в повітрі і розходилися віялами. Коли люди або тварини помічали відбитки вовчих лап, їхні крики й тюкання посилювалися, і через них передавалося хвилювання й піднесення перед великою битвою.
Чень Чжень із цікавістю запитав:
— А який наказ ви щойно віддали?
— Щоб західне крило йшло трохи повільніше, а східне — швидше й поспішило з’єднатися з людьми в горах, — відповів Старий, не припиняючи посилати сигнали. — Також потрібно, щоб люди центральної ланки пригальмували на своїй ключовій позиції і просувалися повільно. Поспішати тут не слід — хоч рано прийдемо, хоч пізно — все одно буде невчасно.
Чень Чжень підвів голову й подивився на небо — воно вже не нагадувало шмат залізної завіси і можна було невиразно побачити, що хмари пересуваються на південний схід, а крізь них уже пробивається якесь сіро-біле світло.
Великі собаки вже почули запах вовчої зграї, тож гарчали все сильніше й нестримніше. Ерлан уже навіть почав кусати свій ошийник, з усіх сил намагаючись скинути його й кинутися в атаку. Однак Чень мертвою хваткою тримав повідок, ще й злегка постукував арканом собаці по голові, щоб той не забував слухатися наказів і дотримуватися дисципліни.
Більшість відбитків вовчих лап рядками широких кроків вели в північно-західному напрямку, однак деякі розходилися і в інших напрямках. Біліґ постійно звірявся з відбитками, а потім продовжував віддавати накази. Чень запитав: