— А як відбувалися лови в степу раніше, коли не було ліхтариків?
— Використовували смолоскипи — до дерев’яної палки прив’язували шматок повсті, у яку було загорнуто яловичий лій. Горить так само яскраво, як і ліхтарик, але вовки навіть дужче його бояться, адже якщо ним діткнути вовка, то він і хутро йому обсмалить.
Небо почало світлішати. Чень Чжень відразу ж упізнав пасовище, що відкрилося його очам — він пас тут овець декілька місяців раніше. Він пригадав, що на північному заході є широка напівулоговина, з трьох боків оточена горами, а з одного спадистим схилом, тож, напевне, саме туди хотів Біліґ загнати зграю. Конопаси, либонь, улаштували засідку по той бік гір, і коли зграю заженуть в улоговину, вершники з собаками, які її переслідуватимуть, перекриють вхід і почнеться битва на знищення. Однак Чень Чжень поки що так і не знав, скільки ж вовків заженуть туди, а якщо зграя виявиться великою і тварини будуть захищатися до останнього, кожному з учасників сьогоднішніх ловів доведеться вступити в безпосередню битву з лютими вовками. Він відв’язав від сідла довгий батіг і повісив його на зап’ясток: він також хотів повчитися у Бата мистецтва вбивати вовків, однак руки його все-таки злегка тремтіли.
Північно-західний вітер поступово посилювався, і хмари пересувалися дедалі швидше, а світло, яке пробивалося крізь щілини між ними, тьмяно освітлювало степ. І наблизившись до ущелини, люди раптом злякано загукали — у блідому вранішньому світлі вони помітили більше двадцяти великих вовків, які то йшли, то зупинялися, розглядалися на всі боки, не наважуючись іти до улоговини. А біля самого входу в ущелину можна було розрізнити ще одну зграю, яка саме кружляла там, ніби відчуваючи, що з ситуацією попереду не все гаразд. Напевне, вони вже вирізнили своїми носами інформацію про небезпеку, яку приносив північно-західний вітер.
Чень Чжень був вражений точністю, з якою Старий Біліґ розрахував час і розпоряджався діями загоничів — коли вовки змогли роздивитися рельєф і ланцюг мисливців, цей ланцюг, у якому спочатку були великі прогалини, встиг ущільнитися; а тільки-но світло ліхтариків утратило свою потужність, як показалися петлі арканів. Насправді зграя вже потрапила в оточення з усіх боків, і два кінці півмісяця мисливського ланцюга вже зімкнулися з двома кінцями входу до напівулоговини. Певно, в давні часи на Великій китайській рівнині, коли вона ще не була розорана, саме старі мисливці найраніше навчилися мистецтва війни. Так само й надзвичайно вправні у бойових діях кочові народи, виховані степовими вовками, давно вже перевершили своїх учителів.
Декілька великих вовків-очільників, з’ясувавши бойову ситуацію, водномить і не вагаючись, повели зграю назад. Ця зграя щойно наїлася конятини, тож була якраз на піднесенні бойового духу і люто кинулась в атаку, готова вбивати всіх на своєму шляху, аж над землею закурів за ними сигнальним димом сніговий пил. Зграя з’явилась із пронизливим свистом і зупинити її відвагу було неможливо. Люди були вражені; чабани, розмахуючи арканами, кинулися назустріч вовкам, а люди з обох боків поспішили замкнути за ними ланцюг оточення.
Вовки не припинили атаки, але трохи змінили її головний напрямок — люто кинулися до місця, де були зосереджені жінки, оскільки їхній яскравий одяг кидався у вічі й у них було менше арканів. Ґасмаа та інші жінки й дівчата, вдягнені в старі шкіряні куртки, розшиті по верху різнобарвним атласом та шовком, анітрохи не злякавшись, миттю стали на стремена й почали розмахувати обома руками та так голосно кричати, ніби будь-що хотіли голіруч загородити вовкам дорогу. Однак, оскільки арканів у них дійсно не було, вовки швидко вирахували найбільш слабкі ланки в їхньому ланцюгу і, сконцентрувавши туди свої сили, рішуче кинулися в атаку. Чень Чжень так переймався, що цей недолік зіпсує всі лови, що в нього ледь не зупинилося серце.
Однак саме в цей момент Старий Біліґ підвівся, підняв руку над головою, а потім рвучко опустив її, голосно крикнувши: «Відпускайте собак!», і по довжелезному ланцюгу оточення раптом зазвучали команди: «Ату! Ату! Ату!» Усі, хто тримав на повідку собаку, майже одночасно відпустили один кінець повідка, і більше сотні розлючених собак, уже з червоними від натуги очима, кинулися до вовчої зграї з трьох сторін — сходу, заходу й півдня. Бар, Ерлан і ще кілька найбільших і найсильніших в усьому загоні собак навпростець помчали до вожаків зграї. Слідом за ними й інші собаки, користуючись прикриттям своїх господарів, наввипередки кинулись із диким виттям навздогін в атаку.