Вовки мчали на вершину, майже не збавляючи швидкості, а громіздка «компанія» вершників і собак поступово відставала. В авангарді вовчої зграї йшли декілька швидких вовків, а ватажок і декілька дебелих вовків, залишалися трохи позаду і збоку авангарду. Улзій, вказуючи на великого вовка з сіро-білим хутром на грудях і шиї, сказав Бату:
— Це — вожак! Це саме він повів зграю на вбивство табуна, тож лишаю його тобі. Починаймо!
Зграя була вже ближче, ніж за двісті метрів. Бат відступив на декілька кроків, і, спираючись на палку, скочив у сідло. Улзій також сів на коня й голосно вигукнув: «Уперед!» Бат рвучко підняв вертикально вгору аркан на жердині, ніби це був високий сигнальний прапор, і всі конопаси почали вигукувати: «Ату! Ату!», після чого кілька десятків собак і кілька десятків швидких коней умить опинилися на вершині. Собаки, мов торпеди, помчали на вовчу зграю. Дві третини конопасів, випереджаючи один одного, захопили вигідне місце на середині схилу й окупували його бік, утворивши ланцюг у вигляді півмісяця, після чого з’єдналися з мисливцями Біліґа. Ще третина загону — ті, хто тримав жердини з арканами, безпосередньо кинулася на зграю.
Вовки, які від початку тривожилися щодо ситуації по той бік схилу, побачивши засідку, втратили свій бойовий порядок. Нарешті зграя потрапила в западню, з якою так добре була обізнана і яку сама не раз майстерно влаштовувала! Цієї миті вони зазнали ще більшої паніки, ніж дзерени, які потрапляли в їхні засідки, і були ще більш озлоблені. Однак їхнє замішання дуже швидко перетворилося на гнів, вони знову розвернулися й помчали прямо вниз, користуючись тим, що до цього здобули перевагу в висоті, і, ніби гравці, які поставили все на карту, пішли у вирішальний бій на людей і собак унизу схилу. Усіх вовків охопила лють, і вони запекло кинулися на собак, перекинувши їхні передні ряди. Засніжений схил перетворився на безладне побоїще: вовки й собаки клацали зубами, навсібіч летіли грудки снігу й скрізь кружляли шматки шерсті, тварини завивали, а по їхніх шиях текла, змішуючись, і собача, і вовча кров. Молоді інтелігенти ніколи в житті ще не бачили такої жорстокої й кривавої битви між вовками й собаками, і були так налякані, що не могли вимовити ні слова.
Бат з тієї миті, як з’явився на вершині схилу, не спускав очей з білогрудого ватажка, і коли опинився внизу, розмахуючи батогом, помчав прямо до нього. Проте ватажок зграї, на подив, не помчав за нею вниз із гори, а, нітрохи не сумніваючись, попрямував на захід, упоперек до загального руху. Його супроводжували четверо-п’ятеро вовків, які, скупчившись, намагалися разом прорвати оточення. Бат із трьома мисливцями, з якими було четверо-п’ятеро собак, гналися за ними впритул. Однак вовчий ватажок, який дуже добре знав місцевість і мав інший план виходу з оточення, обрав найбільш небезпечний шлях. Тут, під рештками снігу, земля була встелена шаром гладеньких камінців, і коли вовчі лапи наступали на них, вони починали з шурхотінням котитися вниз, однак вовки могли своїми потужними й гнучкими задніми лапами відштовхуватись від них і швидко бігти стрибками, при цьому їхнє тіло не ковзало вниз за кам’яним потоком, а схилом за мить здійнявся шурхіт, від якого хололо на душі. Собачі лапи значно менші від вовчих, однак собаки ще могли, вимушено й спотикаючись, бігти навздогін, але рівні й тверді кінські копита ніяк не знаходили точку опори на такій поверхні. Не встигли вершники й трохи проїхати по цьому небезпечному шляху, як один з конопасів потрапив збоку під кам’яний потік, тож і кінь, і вершник покотилися аж униз схилу, а його жердина з арканом зламалася на три частини. Інші два конопаси, злякавшись, зупинили своїх коней і поспішили на допомогу товаришеві.
У Бата аж серце заходилося від ненависті. Він зіскочив з коня, швидко узяв вертикально свою жердину з арканом і, користуючись нею як костуром, устромив її плаский, але гострий кінець у щілину між камінням, потім сперся на неї, після чого почав підтягати за собою коня і таким чином наздоганяти зграю, ще й кричав іншим: «Наздоганяйте! Наздоганяйте!» Переваливши хребет, Бат почув жалісливе скавучання собак, тож, скочивши на коня, помчав у тому напрямку і невдовзі побачив, що вовки загризли одного великого собаку і він саме б’ється в агонії, а ще одному собаці відкусили вухо, тож уся морда в нього в крові, а решта троє собак такі налякані, що позадкували, в шерсть на загривку в них стала дибки. Вовки, побачивши аркан, кинулися до заростей очерету, що виднілися вдалині на заході, Бат же з одним із мисливців і трьома собаками помчали навздогін.