У двох вовків від таких перекидів уже голова пішла обертом, і вони вже не розуміли, куди слід бігти. Один із них, перекинувшись так три-чотири рази поспіль, вже не міг підвестися. Тоді Саацерен викинув свій аркан, швидко вийняв ноги із стремен і сів навпочіпки на сідлі, потім розпрямився і, мов леопард, з розгону стрибнув прямо на вовка. Не встиг той повернути голови, як Саацерен уже сидів на ньому верхи, намертво вчепившись обома руками в його вуха. Чоловік щосили гепнув голову вовка об землю, аж тому пащу й ніс заюшило кров’ю. Ще декілька мисливців по черзі зістрибнули з коней і також пересіли на цього вовка, придавивши його так, що він не міг і продихнути, що дало змогу Саацерену спокійно вийняти ножа і зарізати хижака. Інший вовк потрапив на розвагу трьом молодим конопасам — вони покаталися на ньому, мов на вівці, по черзі вмощаючи йому на спину свої зади, а потім його вбили.
Чень Чжень, Ян Ке та інші молоді інтелігенти з полегшенням опустили свої аркани. На цих, за багато років нарешті успішних, ловах на вовків, вони від початку й до кінця були тільки глядачами. Але найбільше вони шкодували про те, що єдиний з молодих інтелігентів, кого послали на загінний майданчик, — Чжан Цзіюань — так і не заарканив вовка. Був момент, коли на нього збоку біг один сірий, причому великий, однак за мить перед тим, як Чжан мусив закинути аркан, цей вовк раптом різко змінив напрямок і пролетів повз нього, мов м'яч в один дотик, лише зачепивши ногу коня, тож Чжан не зміг до нього дотягнутися, ще й ледь не зламав держак свого аркана. Ще двоє молодих інтелігентів, тепер конопаси, так само були лише глядачами в зовнішньому кільці оточення, та ще й пропустили через свою позицію вовка.
Старий Біліг, побачивши, що ситуація визначилася, під'їхав до хлопців і сказав:
— Усі молоді інтелігенти теж мають цього разу свої заслуги — ви утримували чимало місць, тому в мене була можливість послати більше мисливців з арканами всередину. — Однак помітивши розчарування хлопців, він, засміявшись, додав: — Той ваш здоровезний собака сьогодні відзначився, я це вам двом зарахую — він самотужки загриз двох вовків і допоміг мисливцям ще двох убити. За це ви вдвох можете отримати дві вовчі шкури, а інші дві, за правилами ловів, заберуть арканники.
Говорячи це, Старий їхав із ними вниз по схилу.
Майже всі загнані на цих ловах вовки були забиті, втекти вдалося хіба що шістьом-сімом, яких виручили висока швидкість, бойове мистецтво і вдача — вони або встигли завдати контрудару на високій швидкості, або прослизнули в якусь прогалину в оточенні, або змогли переломити держак аркана.
Усі вершники зовнішнього кільця оточення з криками спускалися схилом з трьох сторін, щоб подивитися на трофеї посеред загінного майданчика. Біліґ уже наказав підтягти двох мертвих вовків, які дісталися юрті Ченя й Яна, і, закасавши свій рукав, заходився разом із хлопцями до білування. Ґасмаа також уже покликала людей, щоб їй допомогли підтягти двох великих вовків, яких загриз Бар, а також вовка, який став здобиччю собаки з родини Санжа, а сам Санж і Ґомбо визвалися допомогти їй білувати.
Чень Чжень уже давно навчився в Старого знімати шкуру з вовка, тож тепер він узявся навчати Яна. Спочатку потрібно було взяти гострий монгольський ніж і провести його лезом уздовж пащі звіра, знімаючи шкуру з щелеп, потім — з силою потягнути шкіру на голові й зняти її. Після цього, коли Ян Ке зачепить шкіряний пасок за зуби вовка й буде так його тримати, тягнути ту шкуру на себе, поступово знімаючи її з шиї й тіла. Далі потрібно ножем зачистити відділену шкуру від м’яса і зняти її зі звіра повністю, з голови до хвоста, мов пухнастий комбінезон, який колись щільно прилягав до тіла, а вже після цього — відрізати всі чотири лапи й хвіст. Після всіх цих операцій шкура вовка виявилася хутром усередину, тож хлопцям довелося вивертати її назад, мов начиняючи велику ковбасу, поки не вийшло справжнє вовче опудало.
Оглянувши шкуру, Старий сказав: