Сильний вітер проштовхнув хвилю вогню вперед, і вона пожерла до останку старий очерет, а потім вітер здійняв до неба гору попелу і розвіяв його по ще вкритому снігом пасовищу у південно-східному напрямку. Велике вогнище палало добру половину дня по обіді, і там, де пройшли вогонь і вітер, жодного сліду від очерету не залишилося. Нарешті згасли останні іскри і тисячі му, що золотилися сухим очеретом, перетворилися на згарище, а з підвітряного боку показалися десятки тисяч му чорної землі. Однак ані з півночі, ані з півдня, ані зі сходу, ані з заходу не чутно було ні гавкоту собак, ні рушничних пострілів.
Коли вітер розвіяв рештки диму, над згарищем поступово стало холодно. Бао Шуньґуй наказав усій команді роззосередитися в ряд і прочесати згарище в пошуках вовчих тіл, щоб порахувати свої здобутки. Дехто очікував, що у вогні згоріло більше двадцяти вовків, а дехто передбачав, що військовий успіх цього разу перевершить ранковий. Бао Шуньґуй сказав:
— Не важливо скільки і не важливо, що від них лишилося, але знайдіть мені всіх і ретельно складіть докупи, я їх зафотографую, адже ми не можемо подавати помилкові відомості про військовий стан. Я хочу, щоб усі в наших аймаках і хошунах знали, що називається справжньою боротьбою з вовчим лихом, а не полюванням заради хутра.
Чень Чжень їхав поряд зі Старим Біліґом з віддаленого краю загону вершників. Він нишком спитав:
— Батьку, а ви думаєте, скільки вовків могло згоріти?
— Палити степ — це ваші ханьські витівки, — сказав Старий, — монголи бояться вогню — як же я можу знати, скільки в такий спосіб можна вбити вовків? Я боюся, щоб Бао Шуньґуй, випаливши очерет, не надумав тут піднімати цілину…
Прочісуючи згарище, вони тримали не швидку й не повільну ходу загону, а коли їм траплялася більш-менш помітна купка попелу, вони схвильовано ворушили її кінцем держака аркана або розбивали її кількома ударами, і щоразу, коли купка зрівнювалася із землею і в ній нічого не виявлялося, Старий зітхав із полегшенням.
Вітер слабшав, однак піднятий кінськими копитами попіл запорошував до сліз очі і людям, і тваринам, час від часу з різних місць загону лунали кахикання чи форкання, а невдовзі й собаки почали покашлювати. Іноді собаки могли наступити на ще не згаслі іскри, й тоді чулося їхнє «ау-ау» через біль від опіку. Загін уже прочесав більшу половину згарища, але так нічого й не знайшов. Бао Шуньґуй дещо нервувався й постійно кричав:
— Повільніше! Повільніше! Жодної купки попелу не пропустіть!
Похмуре обличчя Старого Біліґа поступово розгладилося, і Чень не втримався, щоб не спитати:
— Тож вовкам удалося заздалегідь утекти? Інакше ми б обов’язково знайшли хоча б парочку з них.
— Мабуть, Тенґер знову їм допоміг, — сказав Старий зі сповненими надією очима.
Здаля раптом долетів крик: «Тут є дохлий вовк!» — і обличчя Старого знову потемніло; вони вдвох підстьобнули своїх коней і помчали до того місця, звідки долинув крик. Туди ж стягнувся й увесь загін. Бао Шуньґуй, уже в центрі натовпу, в піднесенні запросив Біліґа всередину розпізнати труп.
На чорному попелі вони побачили якісь чорні обвуглені рештки, від яких ішов різкий запах сажі й горілого м’яса. Натовп узявся обговорювати побачене, а Ван Цзюньлі з ентузіазмом сказав:
— Війна вогнем удалася! Якщо ми знайшли одного, знайдемо й усю зграю!
— Однак це не схоже на вовка, — зауважив Саацерен, — вовки не бувають такими маленькими.
— Коли тіло вовка горить, воно збігається, — сказав Бао Шуньґуй, — тому він природно меншає.
— А може, це — вовченя, — додав своє припущення Ван Цзюньлі, кивнувши головою на репліку Бао.
Біліґ зійшов з коня й перевернув обвуглений труп на інший бік руків’ям свого аркана, однак і з іншого боку він так обвуглився, що не було видно жодної шерстинки. Вочевидь, це тіло лежало зверху на купі старого очерету, тому пропеклося наскрізь. Старий сказав:
— Хіба це вовк? Це і не вовченя. Це — старий собака.
— А як ти знаєш? — з підозрою дивлячись на нього, спитав Бао.
— А подивись на зуби в пащі — у вовка ікла набагато довші, ніж у собаки, й набагато гостріші. Якщо не віриш, спробуй сфотографувати й доповісти начальству як здобуток ловів, тільки будь обережним: «нагорі» теж є люди, які розбираються, то вони відразу скажуть, що ти вводиш в оману начальство й підсовуєш фото дохлого собаки замість доказів винищення вовків.
Бао Шуньгуй поспішив сказати:
— Залишимо тут якусь мітку, а якщо знайдемо ще кілька таких трупів, то зможемо визначитися — вовки це чи собаки.