Выбрать главу

— А найбільше полюбляють ловити гризунів вовчиці й вовченята, — продовжив Улзій. — Перш, ніж відучувати малих від молока, вовчиця починає навчати їх ловити живину, насамперед — гризунів. Поки вовчиця доглядає вовченят, вона не ходить на полювання з усією зграєю, тим більше що, коли малі виростуть тільки до одного чи у висоту й навчаться бігати, вони найбільше бояться людей. Адже якщо вовчицю з малими десь у степу помітить мисливець — він одним пострілом уб’є її, а вовченят переловить усіх, мов ягнят — тому що малі не розбіжаться без матері. Тож, поки вовченята не виростуть, вовчиця мусить ховати їх подалі від людських очей. Однак у такому випадку, хоча вовченята й будуть у безпеці, телятко чи ягнятко їм уже не дістанеться, як же ж тоді прожити? Тож крім недогризків м’яса й маслаків, які їм може принести вовк-батько або ватажок, вони можуть тільки харчуватися ховрахами й байбаками.

Улзій повернув голову й подивився на Бао Шуньґуя, а коли помітив, що тому ще не набридло слухати, продовжив:

— У цей час якраз вовчиці й поховалися зі своїми малими в безпечні місця, де ловлять гризунів: по-перше, навчають своїх малих ловити живих істот, по-друге, дають їм змогу наїстися. У цей час, поки вовченята виростуть до двох чи, вони ще не встигають за всією зграєю бігати туди-сюди на десятки лі, тож повинні наповнювати свої животики тільки тим, що самі вловлять — гризунами. Я бачив, як зграйка вовченят ловила ховрахів — вони ганялися за ними граючись, а коли наздоганяли — здіймали в траві маленький піщаний буревій — за цим ще цікавіше спостерігати, ніж за тим, як коти ловлять мишей, — і скрізь здіймається ховрашиний вереск! А коли настає літо, якраз уже й зайченята навчаються бігати, але де ж там вухатому втекти від вовченяти? Тож малі вовки вправні й зайчатини поїсти! Знову ж порахуй: один виводок вовченят — сім-вісім, а то й більше десятка — скільки може з’їсти ховрахів і зайченят, поки виросте? І ще, — навмисне підвищив інтонацію Улзій, — якби не було вовчих зграй, люди й худоба зазнавали б великого клопоту в випадку якогось природного лиха. Коли в степу випадають сильні снігопади, що буває раз на сто років, а то й більше, худоба починає масово дохнути, і коли сніг розтане, скрізь по степу валяються трупи, сморід від яких стоїть аж до неба. Якщо їх вчасно не поховати, від них може піти ще якась зараза, а коли в степу починається епідемія, то життя половини мешканців хошуну важко гарантувати. Однак якщо вовчих зграй багато, вони дуже швидко очистять степ від мертвої худоби, тож у тих місцях, де багато вовків, ніколи не виникає великих епідемій, зокрема і в Орхоні ніколи не було цього лиха. У давнину в степу відбувалося багато війн, за один бій могло загинути декілька десятків тисяч людей і коней. Хто ж тоді розбирався з такою кількістю тіл? А вовчі зграї! Старі люди кажуть, що якби в степу не було вовків, тут не могло б процвітати і скотарство. От скотгоспи на півдні — перебили своїх вовків, пасовища відразу й попсувалися, і вже не можуть займатися скотарством…

Бао Шуньґуй мовчав. Вершники виїхали на вершину одного з пагорбків і побачили внизу луки, від новенького зеленого покриву яких ударило в ніс запахом трави і квітів, а ще — трохи кислим запахом старої гнилої трави. Голосистий жайворонок, що висів десь у височіні, раптом упав на землю точнісінько по вертикалі й зник у заростях трави, але при цьому ціла зграйка інших жайворонків раптом випурхнула звідти й подалася навпростець у блакитне небо, де, швидко вібруючи своїми крильцями, так само зависла в повітрі, продовживши діалогом його пісню.

Улзій зробив глибокий ковток повітря й сказав:

— Тільки подивіться, яке гарне це пасовище! Воно таке ж, як і було тисячу років тому. Це — найпрекрасніший дикий степ у Китаї! Кочовики і степові вовки, щоб уберегти цей степ, воювали декілька тисяч років, і тільки тому його вдалося зберегти недоторканим до сьогоднішнього дня. У жодному разі не можна допустити, щоб у наших руках він помер…

— Ви повинні організувати спеціальні курси для молодих інтелігентів із кожної скотарської бригади, і викладати їм степознавство і вовкознавство, — сказав Чжан Цзіюань.