Ченю не залишалося нічого іншого, як додавати в горщик рештки м’яса, решту молока й трохи теплої води, щоб із цього всього ще вийшло з півгорщика рідкої каші, однак як він не перемішував, на м’ясо в ній залишився тільки натяк у бульйоні. Чень виніс горщик надвір і вилив цю кашу-суп у собачу миску. Цуценята швидко стовпилися навколо, але спробувавши, відразу ж почали незадоволено форкати й скавучати. Чень Чжень переживав на власному досвіді труднощі скотаря, адже вигодувати собаку на скотарські трудові одиниці — важка справа, а якщо ще й додати вовка, то ситуація виявляється ще гіршою. Причому всі ці негаразди він побажав заподіяти собі сам.
Вовчик так наївся, що вже ледве пересувався, тому розтягнувся на землі віддалік і спостерігав за тим, як цуценята їдять залишений ним суп. Коли Вовчик наїдався, він дозволяв робити з собою все, що завгодно. Тепер Чень Чжень міг підійти до нього поближче й лагідно покликати його по імені: «Вовчику, Вовчику!» При цьому маля притьмом переверталося догори пузом, згинало свої чотири лапки, упиралося головою в землю й дивлячись навпаки, загравало до Ченя. Чень зробив крок уперед і схопив Вовчика на руки, а потім, тримаючи його під пахвами, підняв угору і підкинув до неба п’ять-шість разів поспіль. Видно було, що Вовчик і боїться, і радіє — його паща радісно посміхалася, однак хвіст був міцно затиснутий між задніми лапами, які злегка трусилися. Проте дотепер Вовчик уже відносно звик до цих дій Ченя; він нібито зрозумів, що це — дружня поведінка. Чень спробував покласти Вовчика собі на маківку, а його лапи поставити собі на плечі, проте перебувати в такому положенні Вовчик боявся, тож міцно вчепився в комір Ченя.
Повернувши маля на землю, Чень Чжень усівся, підібгавши ноги, й поклав вовченя собі на коліна на спинку, розпочавши черговий сеанс масажу животика. Таким чином матері-собаки й матері-вовчиці допомагають своїм малятам перетравлювати їжу, але тепер робити це довелося Ченю. Він сприймав це заняття як розвагу: повільно погладжуючи долонями животик Вовчика, він слухав, як той задоволено урчить, гикає й пукає. Лютий під час їжі Вовчик тепер перетворювався на слухняне цуценя, він хапав своїми передніми лапками палець Ченя й починав його безперервно облизувати, міг також і злегка прикушувати його своїми гострими вовчими зубами. Погляд Вовчика при цьому був дуже ніжним, а в хвилини особливого комфорту під час масажу в його вовчих очах навіть з’являвся якийсь натяк на посмішку, ніби він сприймав Ченя за мачуху, яка досить непогано справляється зі своєю роботою.
Крім зайвого клопоту, Вовчик додав Ченю й більше радості. Чень раптом уявив, як колись у сиву давнину або в якомусь далекому місці тепер, лагідна вовчиця язиком вилизує животик людської дитини, яка щойно наїлася її молока, а це зовсім голе «вовченя» кусає від радості свої ступні й сміється. Ціла зграя малих і великих диких вовків оточила маленького товстуна й мирно спостерігає за ним, а дехто з вовків навіть може принести йому в зубах шматок м’яса, щоб воно поїло. Скількох людських дітей вигодовували вовчиці з давнини й до сьогодні? І скількох вовченят вигодовували люди? Тепер Чень Чжень міг на власному досвіді пережити одну з оригінальних легенд про вовків, складених за багато років. І міг сам відчути, навіть власноруч торкнутися, вовчої ніжності й доброти. У його серці зринула надія, що ті люди, які колись і десь були вигодувані вовками — не важливо, чи були вони давніми гунами, дінлінами чи тюрками, чи жили вони в Давньому Римі, чи в Індії, чи в Радянському Союзі, — вони змогли виявити цим тваринам усю повагу людства до них. Він нахилився й торкнуся своїм носом мокрого носа Вовчика, а той несподівано, як цуценя, лизнув його за підборіддя. Для Ченя це стало джерелом піднесення й зворушило його. Це вперше Вовчик виражав йому довіру. І це означало, що його стосунки з ним просунулися ще на крок уперед. Він повільно смакував цю чисту дружбу й відчував, що його життя продовжилося кудись далеко-далеко вглиб віків. Якоїсь миті він навіть раптом відчув, що став старим-старим, однак до сих пір має дике й наївне серце, як за часів дитинства людства.