Піднявши очі до Тенґера, він важко зітхнув і сказав:
— Я знаю, що ви, ханьські студенти, не вірите в Бога, не дбаєте про власні душі. Хоча за ці два роки тобі дедалі більше подобались степ і вовки, однак ти так і не зрозумів хоча б моєї душі. Я вже став старий, моє тіло слабне рік за роком. Усі монголи, які, мов дикуни, все життя воювали в степу, де важко й холодно, на старість здобувають собі самі хвороби й довго не живуть. Мені лишилося вже небагато років, і я піду до Тенґера. Як же ти можеш учинити так, щоб душу твого батька до Тенґера поніс вовк, вихований в собачому кублі? Твої дії ляжуть провиною на мене, й Тенґер, напевне, не схоче прийняти мою душу, а відправить її до чорного й задушливого пекла внизу під ґобі. Якщо в степу усі будуть, як ти, ставитися до вовків, як до рабів, тоді душі монголів не матимуть місця спочинку…
— Батьку, — слабким голосом почав пояснювати Чень, — я зовсім не збираюся тримати вовка за раба! Я сам уже став його рабом! Я щодня прислужую цьому вовченяті, як тому монгольському князю, — дою корів і годую його молоком, варю йому кашу, варю йому м’ясо. Я боюся, що йому холодно, що він захворіє, що його загризуть собаки або поб’ють люди, що його вкраде орел або занесе кудись у зубах вовчиця… Я не пам’ятаю, коли спокійно спав — і все через нього! Навіть Ґао Цзяньчжун каже, що я став рабом вовка. Ви й самі знаєте, що я, напевне, найбільше з усіх ханьців поважаю вовків і поклоняюся їм. І Тенґер усе це бачить, він — справедливий, він не буде вас звинувачувати.
Старий знітився, оскільки був переконаний, що Чень говорить правду. Якщо він справді прислужує вовченяті, як божеству або князю, то це слід вважати зневагою чи повагою щодо духу? Старому важко було винести тут вирок. І не важливо, наскільки з формальної точки зору дії Ченя не відповідали степовим традиціям і правилам, але його серце було щирим. А степові монголи вміють розуміти людські душі. І лютий вовчий погляд старого поступово зник. Чень Чжень сподівався, що зможе знову побачити мудрого й проникливого Батька, який зробить для нього, молодого ханьця, котрий з повагою ставиться до вовка-тотема, вийняток і змилується над цим малим життям, якому лише більше двох місяців.
Угледівши якийсь слабкий промінчик надії, Чень витер сльози, зітхнув і, притлумлюючи свою паніку й хвилювання, сказав:
— Батьку, я утримую вовка для того, щоб по-справжньому проникнути в характер і поведінку степових вовків, я хочу дізнатися, чому вовки такі люті й такі розумні, і чому степові народи так поважають вовків. Ви ще не знаєте, як ханьці ненавидять вовків! Злу людину ми називаємо вовком, кажемо, що в такої людини вовче серце й собачі легені; чоловіка, який ображає жінок, називаємо хтивим вовком, а про жадібну людину кажемо, що в неї ненажерлива й дика вовча душа; американських імперіалістів ми називаємо вовками з диким серцем, а коли дорослі хочуть налякати дітей, вони кажуть, що вовк прийшов…
Спостерігши, що вираз обличчя Старого вже не такий страшний, як був щойно, Чень набрався сміливості й продовжив:
— В очах ханьців вовк — це найбільш погана, найбільш люта й найбільш жорстока істота, однак монголи поклоняються їй як духу — за життя вчаться у вовків, а після смерті годують їх своїм тілом. Спочатку я теж не розумів, чому так. Однак пробувши в степу більше двох років, ще й завдяки вашим частим настановам та розповідям про степ і вовків, про тутешні закони, а також завдяки тому, що ви часто брали мене з собою на полювання, де я міг побачити вовків, я захопився вовками і зрозумів багато чого про те, як тут улаштоване життя. Однак я все ж відчуваю, що, спостерігаючи за вовками здалеку, все одно не осмислиш їх до кінця, а найкращий спосіб для цього — взяти собі вовченя, спостерігати за ним зблизька й щодня з ним спілкуватися. За цей місяць, що в мене є вовченя, я справді спостеріг багато такого, чого раніше не бачив. Я чим далі, тим глибше переконуюсь, що вовки — це надзвичайні істоти, які варті того, щоб їх поважали. Однак більшість молодих інтелігентів на нашому пасовищі до сих пір так і не змінили свого погляду на вовків. Якщо ж вони, навіть прибувши в степ, так і не змогли зрозуміти вовків, то що вже казати про тих декілька сот мільйонів ханьців, які ніколи не були в степу? Але якщо відтепер у степ прибуватиме все більше ханьців і вони винищать усіх вовків, що тоді буде зі степом? Монголам тоді буде скрутно, але ханьці потраплять у ще більшу халепу. Я вже тепер дуже хвилююся про це, оскільки я не можу дивитись, як нищать такий чарівний степ…