Раптом почувся гуркіт каміння, що падало, і купа просіла відразу на півметра, в ній знову утворилися шпарини між камінням, крізь які просочувався густий дим. Невдовзі з усіх закупорених раніше місць уже знову виходили струмки диму. При цьому вниз із гори покотилися декілька великих каменів, підминаючи все під себе й ледь не зачіпаючи мисливців, які все ще ганяли полами дим. Люди злякалися й вкрилися холодним потом, а Бао Шуньґуй прокричав:
— Усередині стався обвал! Швидше тікайте звідти!
Раптом кашель у печері обірвався і більше звідти не було чутно ані звуку. Перцевий дим тепер уже не заходив у печеру, а піднімався до неба. Бат сказав до Бао Шуньґуя:
— Вважай, що тобі не щастить — знову трапився вовк-самогубця. Ця вовчиця навмисне обвалила нору й поховала себе живою, щоб навіть шкури тобі не дісталося.
Бао Шуньґуй на це сердито вигукнув:
— Розбираємо каміння! Я все-таки хочу вирити цю вовчицю!
Стомлені за останні дні мисливці сиділи на каменях, і ніхто й не думав братися до роботи. Бат вийняв пачку гарних сигарет, роздав мисливцям і простягнув одну Бао Шуньґую, сказавши до нього:
— Усі знають, що ти вбиваєш вовків не заради шкури, а для того, щоб їх остаточно знищити. Тож чи не досить, що обидва ці вовки — мертві? Гадаю, якщо ми всі візьмемось розбирати зараз цю гору, ми не завершимо роботи й до завтрашнього ранку. Ми всі підтвердимо, що ти цього разу з мисливцями на вовків розігнав цілу зграю і двох убив — одного змусив стрибнути в прірву, іншого — задихнутися в норі. До того ж влітку вовча шкура нічого не коштує… — Бат повернувся до мисливців і спитав: — Ви зможете підтвердити це?
— Зможемо! — в один голос відповіли мисливці.
— Гаразд! — погодився, напружено вдихнувши повітря, Бао Шуньґуй, який і сам був стомлений. — Відпочиньмо трохи та будемо повертатись.
Ян Ке просто завмер перед купою каміння. Його душу ніби струсонуло й розбило раптовим зсувом величезної брили, він був надзвичайно схвильований і ледь не присів на одній нозі перед купою каміння, виконуючи монгольський ритуал ушанування хоробрих воїнів, але все-таки випростався й залишився стояти. Зрештою, він підійшов до Бата й попросив у нього сигарету, втягнув декілька ковтків диму, потім підняв сигарету обома руками вище голови і тричі вклонився купі каміння, після чого дуже шанобливо устромив сигарету в щілину між камінням перед купою. Купа каміння дійсно нагадувала кам’яну могилу, над нею все ще піднімався до неба легкий димок, мов ніс із собою до блакитного Тенґера незламну душу старої вовчиці.
Мисливці підвелися, однак не встромляли між камінням свої сигарети слідом за Яном Ке, адже монгольські скотарі вважають прикурену людиною сигарету брудною річчю, яку не годиться підносити духу. Втім, вони й не образилися на «не зовсім чисті» дії Яна Ке. Мисливці затушили свої сигарети, виструнчилися й мовчали, дивлячись угору на Тенґера; їхні чисті погляди досягли туди набагато швидше, ніж дим від сигарети, і також могли супроводити душу старої вовчиці до небесної держави. Навіть Бао Шуньґуй не наважувався більше затягуватись, тож просто тримав сигарету в руці, аж поки вона не обпекла йому пальці.
Бат сказав до нього:
— Бачиш? Раніше воїни Чингісхана всі були, як ці два вовки, — навіть умерти воліли так, щоб налякати ворога. Ти ж теж нащадок монголів, твоє коріння — в степу, тож ти теж повинен поважати монгольський дух…