Якщо ж якась молода кобила намагалася скористатися цим моментом і повернутися до своєї родини, її починали переслідувати й кусати вже двоє — і розлючений батько, і хтивий залицяльник; при цьому вони із суперників раптом перетворювалися на бойових друзів і разом заганяли молоду кобилу туди, куди їй належало йти.
Найкрасивіша й найміцніша в табуні біла молода кобила стала об’єктом запеклої боротьби двох найбільш лютих жеребців. Її новенька сніжно-біла шерстка була гладенькою і блискучою, а великі оленячі очі приваблювали і зворушували людину. Вона була граційна й прудконога, а коли підстрибувала, скидалася на легку і швидку білу олениху. Ян Ке не замовкав із похвалами:
— Яка красуня! Якби я був огирем, то теж зважив би життям, аби її здобути. Крадений шлюб набагато більше збуджує, ніж прошений. Але ж, чорт забирай, у степу навіть у коней шлюби визначаються вовками! Сірі — запеклі вороги табунів, і якби не було вовків, огирам не потрібно було б бути такими безжальними, а молодим кобилам — миритися з такою дикою системою шлюбу.
Запеклий бій між жеребцями, схоже, був у самому розпалі, і вони нагадували двох левів на арені римського Колізею, які шалено билися не на життя, а на смерть. Чжан Цзіюань несвідомо тупнув ногою і, потерши руки, сказав:
— За цю кобилку два огирі б’ються вже декілька днів. Вона й людям усім подобається, тому я назвав її Білосніжкою. Однак цій принцесі не дуже щастить — сьогодні вона цілий день залишається в родині цього огира, а завтра її відвоює той огир і поведе до себе, потім ці два огирі знову будуть битися, тож післязавтра, напевне, принцеса буде відвойована й повернена додому. А коли у цих двох огирів вичерпаються сили в боротьбі, раптом може з’явитися третій — потужний і хитрий суперник, тож принцесі знову доведеться змінити родину. Та й хіба можна називати її принцесою? Вона ж — суцільна рабиня, яку постійно тягають туди-сюди огирі! А поки її ганяють цілий день туди-сюди, вона навіть травички поскубти не встигає! Подивіться, як вона схудла від голоду! А ще декілька днів тому вона була значно кращою. Чимало молодих кобил, яких так ганяють щовесни, швидко метикують, що потрібно робити, — оскільки до своєї родини вони не можуть повернутися, то шукають родину найбільш потужного огиря і пристають до неї, надійно ховаючись там, щоб уникнути безкінечних переміщень між родинами, які прикро відображаються на шкірі. Молоді кобили — розумні, вони бачили криваві сцени побоїщ, коли вовки задирали молодих скакунів і лошат, тож вони зрозуміли, що в степу без родини — скрутно, і без захисту батька-охоронця чи чоловіка-охоронця можна бути з’їденим вовками. Монгольські коні все ж дикі, а сміливість і бойовий дух огирів, слід визнати це до кінця, були загартовані вовками.
— Огирі — тирани в степу, — вів далі Чжан Цзіюань, — вони нічого в світі не бояться — ні вовків, ні людей, крім хіба що атак вовчої зграї на своїх дружин. Раніше ми, коли хотіли віддячити людині, часто казали: «Буду тобі волом і конем», але насправді тут зовсім не мають на увазі жеребців. Монгольські коні мало чим відрізняються від диких, у табуні вони, за винятком декількох коней, майже всі схожі між собою. Я вже чимало часу провів разом із табуном, але все одно ніяк не можу зрозуміти, як первісним степовикам вдавалося приборкувати диких коней? Як вони помітили, що якщо каструвати коня, то тоді на ньому можна буде їздити верхи? До того ж каструвати коня ще потрібно вміти — це слід робити ранньої весни, коли лошаті щойно виповниться два роки, якщо ж це зробити раніше, то лоша не витримає, а якщо пізніше — це не вдасться зробити до кінця чисто. Відняти лошаті яєчка дуже складно, адже коли розрізати шкірку пуздра й витягти яєчка назовні, за ними потягнеться безліч дрібних судин. У жодному разі не можна відрізати їх ножем, адже відразу ж піде зараження, також не можна й відривати їх, адже при цьому іноді ненароком виривають ще якісь органи з черева коня. Найбільш первісний спосіб кастрування, до якого вдаються конопаси, — скрутити судини, що тягнуться за яєчками, а потім обірвати їх і зав’язати місце розриву маленьким вузликом, тоді рана не стане причиною зараження, адже найменша інфекція тут призведе до того, що кінь помре. Якщо ж не каструвати коня в два роки, а дочекатися третього, коли його вже потрібно об’їжджати, то бідне коненя не витримає цих двох процедур одночасно й помре. Тож це мистецтво надзвичайно складне, а тепер скажіть, як могли первісні люди все це з’ясувати й оволодіти відповідною технікою?