— Точно, вроджений недолік! — зітхнув Чень Чжень. — Дрібні селяни-китайці понад усе бояться конкурентної й мирної праці; в конфуціанській програмі, яка визначала стосунки між імператором і підлеглими, батьками й дітьми, понад усе підкреслювалася повага до старших у чині й приниження молодших, наділення посадами за віком, безумовна покора, тож за таких умов деспотизм силою задавив конкуренцію, щоб оберегти імператорську владу й селянський мир. Дрібні селянські господарства й конфуціанська культура пом’якшили китайський характер як з точки зору буття, так і з точки зору свідомості, тож хоча китайська нація також створила блискучу давню цивілізацію, однак ціна, яку вона заплатила за це, — принесення в жертву свого національного характеру, власне, принесення в жертву резервів розвитку нації. Тож коли світова історія перетнула свою найнижчу стадію хліборобських цивілізацій, Китай помітив, що залишився далеко позаду і його всі б’ють. Однак нам, вважайте, ще пощастило застати останні хвилини первісного кочового життя в монгольському степу, тож, можливо, нам удасться розгадати таємницю піднесення Заходу?
Первісна кінська битва на моріжку ніяк не завершувалась. Коні билися, билися, але нарешті прекрасна Білосніжка була загнана до родини коня-переможця. Проте переможений не підкорився, він скажено підскочив до принцеси і вдарив її кілька разів копитами, аж вона перекинулась на землю і, не знаючи вже до кого звертатися по допомогу, простяглася на землі і жалібно заіржала. Мама принцеси спробувала поспішити їй на допомогу, однак її повернув назад своїми копитами демонічний чоловік.
Ян Ке більше не міг на це дивитись і, штовхнувши Чжана Цзіюаня, сказав:
— Чому ви, конопаси, ніяк не втручаєтесь?
— А як нам утрутитись? — запитав Чжан. — Щойно ти підійдеш, кінська битва припиниться, але як тільки відійдеш — знову почнеться. Конопаси-кочовики також не втручаються, адже це — боротьба за існування в табуні, так у них було заведено тисячоліттями. Щоліта, поки жеребці не повиганяють усіх своїх дочок за межі родин, і поки не розберуть усіх молодих кобил, така кінська битва не припиниться. Щороку вона триває аж до завершення літа чи початку осені, на той час найбільш люті огирі виборють собі найбільше молодих кобил, а слабким і слабкодухим дістануться ті кобили, що були іншим непотрібні. Найбільш нещасливим жеребцям не вдасться вловити навіть миршавої наложниці. У ході цієї жорстокої кінської битви влітку виявляються найбільш зухвалі й сміливі жеребці, нащадки яких також будуть найкращими — швидкими, розумними, із зухвалим характером. Боротьба й конкуренція дають гарних коней, і за один сезон такої боротьби щороку сміливість і військова техніка жеребців міцніють і відточуються, а їхні родини стають дедалі більшими й жвавими. Для жеребців це також є способом загартувати себе для боротьби з вовками і підвищити свої вміння охороняти родину й табун. Якби не було таких щорічних «військових навчань», табуни монгольських коней не вижили б у степу.
— Схоже, що монгольські коні, які вражають увесь світ своїм умінням бігати й воювати, насправді здобули її завдяки степовим вовкам.
— Це дійсно так, — погодився Чжан Цзіюань. — Степові вовки не тільки виховали монгольських воїнів, але й військових монгольських скакунів. Давня китайська влада також мала величезну кінноту, однак коні китайців здебільшого виховувались на спеціально облаштованих майданчиках і в загонах. Ми всі працювали в селах, тож чудово знаємо, як утримують там коней, — їх поміщають у загін, куди люди приносять воду й додаткову їжу, а на ніч ще й кидають їм скошеної трави. Хіба коні з внутрішніх районів колись бачили вовків? І кінських битв між ними ніколи не бувало. Для парування їм не потрібно битися на смерть, усе забезпечують їм люди: прив'яжуть кобилу до стовпа, потім підтягнуть туди породистого коня для парування — й готово, тож коли все закінчиться, кобила навіть і не дізнається, як виглядав її «чоловік». Хіба ж нащадки такого породистого коня матимуть свій характер чи боєздатність?
— От дурість — сподіватися зберегти породу через «шлюби по волі людини»! — розсміявся Ян Ке. — Добре ще, що ми втрьох не є сім'ям такого шлюбу, тож ще маємо надію! Однак нині в селах шлюби з волі людини дуже поширені, хоча жінкам, порівняно із робочими кобилами, ще пощастило — вони хоч знають, як виглядають їхні чоловіки.