— Я аж у себе вдома почула запах смаженого омлету, — сміялася Ґасмаа, — він такий запашний, що навіть на відстані одного лі можна почути, а запах такий апетитний, що в мене, як і в собак, аж слинки потекли, навіть і мої собаки за мною прийшли! Чому б це я його не їла? Давай, давай, я їстиму!
Договоривши, вона взяла палички, підчепила ними великий шматок омлету й поклала собі до рота, а пережовуючи, все нахвалювала страву. Баяр їв ще більш жадібно, мов той Вовчик: їв з миски, а поглядав на сковорідку, переживаючи, чи не показується там дно. Кочовики в степу зазвичай їдять тільки двічі на день: вранці — щось молочне, м’ясо й чай і ввечері — основні страви, а в обід не їдять, тож на цей час мати з хлопцем були саме голодні. Ґасмаа сказала:
— Це так смачно! Я сьогодні наїмся, як у «ресторані», й у город не потрібно буде їхати!
Скотарі в Орхонському степу називають «рестораном» усю домашню китайську їжу й полюбляють її їсти, а в останні роки в стравах скотарів почали з’являтися китайські приправи: їм сподобались сичуанський перець, соєвий соус і цибуля-батун, дехто зі скотарів уподобав і звичайний перець, однак оцет, часник, свіжий імбир та аніс так і не набули у них популярності, вони казали, що ці приправи «тхнуть».
Чень Чжень поспішив запевнити її:
— Згодом, коли ми ще відкриємо такий «ресторан», то обов’язково запросимо тебе поїсти.
Ґао Цзяньчжун часто їв масло, молочний доуфу чи молочну пінку, принесені Ґасмаа, і йому дуже подобалося пити молочний чай чи їсти м’ясо, приготовлені в її родині. Оскільки ж йому найбільш подобалось їсти монгольську молочну й м’ясну їжу, приготовлену саме Ґасмаа, то цього разу він нарешті отримав можливість віддячити їй. Сміючись, він сказав:
— У мене тут є ціле відро яєць — якщо розбитих уже небагато, то цілих стільки, що, гарантую, наїстеся.
Він поспішив відсунути вбік розтріскані яйця і розбив у сковороду п’ять-шість цілих яєць поспіль, щоб спеціально приготувати ще омлету для Ґасмаа й Баяра.
— Однак батько не їсть такого, — сказала Ґасмаа. — Він каже, що це — речі Тенґера і їх не можна чіпати, тож я тільки у вас і зможу цього поїсти.
— Але я пам’ятаю, що минулого року Батько вимагав більше десятка курячих яєць у кадровиків Комітету пасовища, навіщо б це? — запитав Чень Чжень.
— Тоді в нього захворів кінь — тварину почало лихоманити, тож Батько затис коневі ніздрі, змусив його підняти голову, потім розбив об зуби коня парочку таких дрібничок і влив їхній вміст у горло коневі. Після кількох таких вливань кінь одужав.
— От лихо! — почав стиха бурмотіти Ян Ке до Чжана Цзіюаня, — після нашого приходу скотарі також почнуть за нами їсти ці речі, яких вони раніше не їли. Тоді через декілька років тут не тільки лебедів, але навіть і диких качок не залишиться!
Баяр розохотився до їжі і з масними губами сказав до Ґао Цзяньчжуна:
— Я знаю, де ще багато таких дрібниць! Якщо даси мені ще миску омлету, я завтра поведу тебе туди й покажу. Вони неодмінно мають бути в старих байбачих норах по земляних схилах. Сьогодні вранці, коли я шукав ягня, я бачив їх біля маленької річки.
— Чудово! — вигукнув із радістю Ґао. — Біля річки й справді є земляний пагорбок, а в ньому чимало піщаних нір. Коні, напевне, не втрапили туди своїми копитами.
Продовжуючи смажити омлет, він попросив Ченя ще розбити йому декілька яєць. Невдовзі зі сковороди з’явилася ще одна порція соковитого, товстого й ніжного омлету з качиних яєць. Цього разу Ґао Цзяньчжун розрізав лопаткою яєчний млинець на дві половини і розклав його по тарілках Ґасмаа й Баяра, які їли з таким захватом, що на обличчях у них аж виступив піт. Коли зі сковороди піднявся димок від розпеченого сала, туди знову з шипінням вилили цілу миску яєць.
Коли й цю порцію зняли зі сковороди, Чень Чжень прийняв до рук лопатку й сказав:
— Ось я ще приготую вам щось новеньке.
Він поклав на сковороду трохи козиного сала й почав смажити випускну яєчню. Невдовзі на сковороді з’явилася класична оката яєчня, схожа за формою на традиційні китайські маленькі гаманці хебао, з темно-жовтими опуклостями на ніжно-білому фоні. Ґасмаа й Баяр аж підвелися на колінах, щоб зазирнути в сковороду, і в них аж очі розширилися від здивування. Чень Чжень розклав їм у тарілки по одному яйцю, ще й полив підливою, яка утворилась на сковороді з соусу й сала. Скуштувавши нову страву, Ґасмаа сказала:
— Це новеньке навіть ще смачніше! Зроби нам ще дві порції.
Ян Ке, хитро посміхаючись, сказав:
— Ось зачекайте, я приготую для вас качині яйця, підсмажені з луком-пореєм, а коли ви наїстеся, Чжан Цзіюань приготує вам суп з качиними яйцями й зеленою цибулею, так ми всі четверо продемонструємо свої вміння.