Чень Чжень опустив ногу, витер з чола холодний піт, що виступив там від страху, і з полегшенням зітхнув. Така ватра насправді не варта страху, вона нічим не відрізняється від вогнів, що їх чабани розводять узимку, аби погрітися. Він, не відриваючи очей, дивився на купку хмизу з послідом, які яскраво горіли, але очікуваний вовчий дим так і не пішов. Стоячи на височезній брилі, він подивився на схід і побачив, що широкий степ відкриває абсолютно мирну картину: ген там повільно просувається возик, кінський табун все ще стоїть у воді озера, закривши очі й відпочиваючи, жінки, опустивши голови, стрижуть овець, будівельники викопують каміння, і його вогонь не викликав у людей жодної реакції, тільки один з найближчих чабанів нахилився в його бік подивитись. А білі стовпчики диму над юртами вдалині якраз піднімалися рівненько прямо в небо, і виходило так, що його вовчий дим, розведений із справжніх, призначених для того матеріалів, був не вартий навіть такої уваги, яку привертав до себе мирний побутовий дим над монгольськими юртами.
Чень Чжень був дуже розчарований, він подумав, що так званий вовчий дим — це одна тільки назва, яку, очевидно, помилково витлумачили буквально. Щойний експеримент чудово підтвердив його здогади — так званий вовчий дим на сигнальних вежах у давнину ніяк не міг утворюватися внаслідок спалення вовчого посліду. Густий дим до неба можна було отримати, якщо підпалити сухий хмиз і додати туди мокрого гілля та лою. Напіввологі коров’ячі чи овечі кізяки також могли дати густий дим, причому отримати такий дим з мокрого хмизу, лою чи напіввологих овечих кізяків тут було набагато легше, ніж із вовчого посліду. Тепер він був переконаний, що авторитет і поширеність уявлень про «вовчий дим», як про результат підпалу вовчого посліду, — це абсолютна брехня й дурниці, якими боязкі й миролюбні китайці лякали самих себе.
Легенький вітерець розвіяв по «сигнальній вежі» попіл від хмизу й вовчого посліду. Чень Чжень не злякався вовчого диму, який сам же й утворив, він тільки був надзвичайно сердитий на роз’яснення про цей дим, подані в авторитетному китайському словнику. Китайці як представники хліборобської цивілізації мають дуже поверхові знання про степові цивілізації півночі, а про степових вовків узагалі майже нічого не знають. Щоб з’ясувати таку просту справу, як те, чи дає вовчий послід сигнальний дим, достатньо взяти трохи цього посліду й підпалити. Але чому з давнини до сьогодення серед мільйонів китайців не знайшлося жодного, хто б провів такий експеримент? Однак новий поворот думки змусив Ченя відчути, що ця проста справа насправді не така вже й проста. Розширення китайської хліборобської цивілізації протягом кількох тисяч років призвело до поголівного знищення вовків на китайських територіях, тож де б китайці могли знайти вовчий послід? Вони могли підбирати тільки послід корів, овець, свиней, коней, собак, або ще людські екскременти, і якби навіть раптом їм трапився вовчий послід, вони б його не розпізнали.
Чень сидів на високій «сигнальній вежі», глибоко замислившись, і його думки просувалися ще далі. Якщо вовчий дим утворювався зовсім не внаслідок спалення вовчого посліду, то чому ж цей густий дим до неба, що піднімався над сигнальними вежами в давнину, почали називати вовчим? «Вовчий дим» — ці два слова дійсно здатні сильно настрахати й більш ефективно попередити, ніж слова «вовча зграя», при цьому вовчий дим обов’язково має стосунок до вовків. Чи не є вовчий дим попереджувальним густим димом про те, що «вовки йдуть»? Велика стіна цілком могла перегородити шлях степовим вовкам, але слово «вовки» у фразі «вовки йдуть» насправді вказувало зовсім не на степові вовчі зграї, а на тюркську кінноту, яка виступала з прапорами із зображенням вовчих голів; на люту степову кінноту гунів, сянбійців, тюрків, монголів та інших народів, які мали вовчу лють і мудрість, володіли вовчою стратегією й тактикою, брали собі вовка за зразок і обожнювали його як тотем. Степовики вклоняються вовку-тотему з давнини і до сьогодення, вони завжди полюбляють порівнювати себе з вовком, уявляти себе вовками, а ханьців — вівцями, вони завжди вважають себе героями, здатними самотужки протистояти ста ханьцям, тому завжди зневажають лагідний характер хліборобів. До того ж у давнину хлібороби-китайці завжди сприймали степову кінноту як жахливих «вовків». Тож вихідне значення словосполучення «вовчий дим» має бути таке: «сигнальний дим, що розпалювався на сигнальних вежах і сповіщав про те, що кіннота степових народів, які поклоняються вовку-тотему, хоче порушити кордон». «Вовчий дим», таким чином, не має жодного стосунку до вовчого посліду.