М’ясо домашніх овець низькосортне й має поганий запах, тож коли той вовк повалив цього барана, декілька десятків інших овець, що перебували поряд, панічно злякалися й розбіглися на всі чотири сторони. Однак невдовзі в отарі відновився спокій, і лише декілька овець дурнувато перебирали ратицями, скупчившись перед звіром і дивлячись, як той їсть вівцю, що було схоже і на протест, і на лупання очима на ярмарку. Ці вівці спостерігали за подіями без жодного звуку і згодом знайшлося ще більше десятка овець, які, перебираючи ратицями, також підійшли ближче й також почали дивитися, лупаючи очима. Нарешті вже сотня овець зібралася навколо вовка й закривавленої вівці, оточивши їх щільним колом діаметром у три метри. Вівці штовхалися й купчилися, а також витягали шиї в захопленні від споглядання. На їхніх мордах ніби було написано: «Вовк тебе їсть, а мене це не стосується», або «Ти померла, а я не помру». Вівці були й настрахані, але й водночас отримували задоволення з чужої біди, при цьому жодна з них не наважилася буцнути вовка.
Чень аж затремтів, не в силах стримати свого обурення. Ця картина раптом нагадала йому твір Лу Сюня, де описувалися такі невігласи-китайці, які, витягнувши шиї, лупали очима на страту свого співвітчизника, влаштовану японцями. Картина була один до одного. Не дивно, що скотарі вважають китайців вівцями. Дійсно, страшно спостерігати, як вовк їсть вівцю, але ще страшніше бачити натовп людей, таких же корисливих, отупілих і боязких, як свійська худоба. Це ще дужче крає серце.
Дорж мав дещо розгублений вигляд: як це він, відомий на бригаді мисливець, раптом покинув свою отару й повів молодого інтелігента спостерігати за тим, як вовк ловить байбака, дозволивши при цьому іншому вовкові серед білого дня вкрасти вівцю! Оскільки вівці не стало, її ягня тепер не зможе ссати молоко, не нагуляє лою й не зможе перезимувати. У бригаді скотарів такий випадок вважається пригодою через недбалість, тож і Чень зазнає критики, але й Доржеві це не минеться. Найгірше те, що знайдуться такі люди, які побачать у цьому випадку політичні мотиви — адже чому це сталося саме з тими двома людьми, які взяли собі на виховання вовків? Людина, думки якої не перебувають з отарою, не зможе добре пасти овець, а людина, яка взяла на виховання вовка, обов’язково дістане відплату від вовків. Усі ті на бригаді, хто були проти утримання вовка, неодмінно вхопляться за цю справу, як за привід. Чим далі Чень думав про це, тим більше боявся.
Дорж, не відриваючись, дивився в підзорну трубу на вовка й поступово майже оволодів собою. Він сказав:
— Запишемо цю мертву вівцю на мій рахунок, але вовча шкура також дістанеться мені. Тільки якщо я пред’явлю вовчу шкуру Бао Шуньґую, він нас із тобою похвалить.
Вовк, не відводячи своїх очей від людей, ще швидше, мов скажений, розривав м’ясо й ковтав його, не розжовуючи. Дорж сказав:
— Яким би хитрим не був вовк, але коли він дуже голодний, то все одно стає дурним. Чому він не думає про те, як зможе бігти через деякий час? Я думаю, що це — дурний вовк, йому, напевне, не вдалося зловити байбака, тож він уже декілька днів нічого не їв.
Чень Чжень, побачивши, що вовк проковтнув уже майже половину вівці і його живіт надувся, як бочка, спитав:
— Нам уже час виступати?
— Не поспішай, ще почекаємо! Але тоді потрібно буде діяти швидко! Поїдемо з півдня, щоб погнати його на північ, там є інші чабани, вони неодмінно допоможуть нам перехопити вовка.
Подивившись ще трохи, Дорж нарешті проказав:
— По конях!
Хлопці, тримаючись за сідло й спираючись на аркани, злетіли на коней і помчали до отари вниз схилу по його південній стороні. Вовк давно вже був готовий до втечі, тож, побачивши людей і коней, що мчать на нього, він поспішно проковтнув ще декілька шматків м’яса, після чого полишив іншу половину вівці й побіг на північ. Однак пробігши скажено кілька десятків метрів, він раптом захитався, ніби помітив, що припустився великої помилки, після чого швидко загальмував, опустив голову й присів. Дорж сказав: