— Так не годиться! Давай іще швидше! Він збирається зригувати щойно з’їдене.
Чень Чжень дійсно побачив, як вовк, вигнувши спину й підібравши живіт, великими шматками випльовує баранину, яку щойно проковтнув. Хлопці, користаючись таким рідкісним моментом, скажено помчали вперед і відразу ж дуже скоротили відстань до вовка.
Чень Чжень знав, що вовки можуть відригувати їжу, щоб годувати вовченят, але він і не здогадувався, що вони раптом можуть удаватися до такого ж способу, щоб зменшити свою вагу й швидше відступити. Тож навіть голодний до сказу вовк не такий уже й дурний. Якщо вовк швидко випорожнить свій живіт, тоді ця пригода дійсно стане пригодою. Чень Чжень так хвилювався й підганяв коня, що той аж летів, однак кінь Доржа був ще швидшим. Дорж щосили кричав — і лякаючи вовка, і закликаючи чабанів, що були в горах на півночі. Дорж наближався дедалі швидше, тому вовк вимушений був припинити відригування і помчати далі щодуху, при цьому його швидкість відразу ж зросла вдвічі. Промчавши невелику відстань, Чень Чжень побачив на траві купку закривавленої баранини, яку вовк виплюнув, вона була чималенькою. Чень Чжень ще більше запанікував і помчав щодуху навздогін.
Напевне, в животі у вовка все-таки ще залишилося чимало баранини, а їжа, яка щойно потрапила в живіт, ще не встигла перетворитися на фізичну силу, тож хоча він біг швидко, однак йому не вдавалося досягти звичної найвищої швидкості. Швидкий кінь Доржа поступово наздоганяв його зі швидкістю, що майже дорівнювала вовчій. Пробігши певну відстань, вовк побачив, що не може відірватися від переслідувача, тож раптом звернув у напрямку одного з крутих схилів, плануючи вдатися до особливо ризикованого прийому степових вовків під час втечі — стрибка через урвище, під час якого вони змагаються зі смертю. Однак у цей момент з-за іншого боку схилу раптом з’явився чабан Санж і помахом батога в одну мить відрізав вовкові цю дорогу до втечі. Від несподіванки сірий аж затремтів, однак вагався він зовсім трохи і рішуче змінив напрямок, кинувшись тепер до найближчої отари. Чень Чжень знову не очікував, що цей вовк раптом здумає зчинити безлад в отарі, щоб вівці перешкодили коням переслідувачів і вороги не могли накинути на нього аркан, а потім знайти можливість і вислизнути з оточення.
Однак ту мить, поки вовк вагався, кінь Доржа використав для того, щоб зібрати всі свої сили і просто-таки полетіти до місця, де перебував вовк. Санж також помчав до переднього боку отари. Вовк саме хотів розвернутися і знову змінити напрямок, коли побачив, як Дорж рвучко нахилився вперед, витягнув руку з арканом, трусонув схожою на порожній всередині прапор мотузкою і несподівано чітко накинув її на коротку й товсту вовчу шию. Не чекаючи, поки вовк втягне шию і вислизне з мотузки, Дорж ще одним ривком намертво затягнув зашморг у вовка за вухами, передавивши звіру горло. Дорж не залишив йому навіть найменшої можливості дихати, рвучко розвернув коня й перевернув аркан, перекинувши вовка, після чого пустив коня.
У вовка вже не залишалося жодних сил для спротиву, тож мотузка під його вагою дедалі більше затягувалась, у вовка вивалився язик, він відкрив свою закривавлену пащу і щосили хапав нею повітря. Його паща була заповнена кров’ю і кривавою піною. Дорж задумав погнати коня вгору по схилу — так зашморг затягувався іще дужче. Чень Чжень їхав позаду за вовком і бачив, як той усім тілом сильно тремтів, у нього вже починалась агонія. Чень Чжень нарешті зітхнув із полегшенням — відповідальність за сьогоднішній інцидент з них списувалася. Однак це анітрохи його не надихало, він дивився, не відводячи очей, на великого живого вовка, який повинен був за кілька коротких хвилин загинути в степу на полі бою. Степ незрівнянно жорстокий, він висуває просто нещадні вимоги до всіх життів, які в ньому існують, варто лише трохи десь забаритися чи виявити недолугість, як степ відбракує таке життя. У Ченя в душі піднялося почуття безмежного жалю, адже цей вовк на вигляд був дуже розумний і сильний, і якщо уявити людину з такими ж якостями, то хіба вона могла би бути відбракованою в суспільстві?
Коли кінь Доржа доїхав до половини схилу, тіло вовка вже припинило тремтіти, однак він ще дихав і відхаркував кров’ю. Дорж зіскочив з коня і швидко обома руками потягнув за аркан, щоб не дати змоги звіру підвестися. Коли він підтягнув вовка ближче, то схопився за прив’язане до зап’ястку руків’я аркана і швидко та люто розтрощив вовкові голову, після чого ще й вихопив з халявки свого чобота монгольського ножа і встромив його вовку в груди. Коли Чень Чжень зістрибнув з коня, вовк уже не дихав. Дорж копнув дві вовчі лапи і, побачивши, що немає ніякої реакції, нарешті витер своє спітніле чоло, сів на траву, запалив сигарету й затягнувся.