Выбрать главу

Однак такі рідкісні великі лебеді завжди — і в небі, і на землі — були чистими й прекрасними. Якби в цьому світі не було лебедів, то хіба з’явилося б серед людей на сцені «Лебедине озеро»? Хіба була б Уланова? І музика Чайковського? Чи хтось би тоді забирав прекрасні мрії людей на небо? Ян Ке стояв, закинувши голову й широко розплющивши очі, та намагався глибоко закарбувати в своїх збільшених зіницях кожну деталь цього королівського гнізда. Йому хотілося в майбутньому на майданчику перед Великим державним театром побудувати грандіозне гніздо царя птахів, що стриміло б у висоту, як колона-тотем людей, які палко люблять лебедів і лебедині озера. А на вершині цієї колони-тотема мала б сидіти пара лебедів, святих і чистих, з простягнутими до хмар крильми. Вони були б також тотемом кохання і краси, що живе в людських серцях, і залишилися б у світі навічно.

Вітерець над озером поступово ставав прохолоднішим, а зелений колір очерету дедалі темнішав. Ян Ке узяв два лебединих яйця й поклав їх за пазуху, думаючи передати їм трохи людського тепла. Хоча в світі стає дедалі більше жаб, а на сцені червоні жінки-воїни уже витіснили лебединих принцес, однак усе одно ще залишаються люди, які люблять тебе і схиляються перед тобою.

Ян Ке обережно піднявся по колоні й із почуттям благоговіння однією рукою підняв до вершини одне яйце й обережно поклав його назад у гніздо. Потім вийняв з-за пазухи друге й так само опустив у гніздо. Коли він спустився на пліт, то з полегшенням зітхнув. Він вірив, що ці двоє лебединих яєць на високій колоні-тотемі будуть, мов два величезних дорогоцінних каменя, випромінювати крізь хвилі очерету яскраве світло, що сягне небесних хмар і прикличе назад королівну-лебединю, яка літає високо в небесних просторах.

У небі нарешті з’явилась біла пляма й почала кружляти у вишині. Ян Ке поспішив відв’язати пліт і обережно відштовхнув його назад на річку. Він підняв очеретяні тростини, які плотом придавило до води затоки, а лопатою виловив з води листя й стебла, що плавали по поверхні. Він сподівався, що на цій місцині, де люди вирубали очерет, знову піднімуться його стебла і сховають величезне лебедине гніздо, тепер відкрите стороннім очам.

Ян Ке відплив до входу в очеретяну бухту й побачив, що лебединя саме поспішно спускається колами вниз, а коли він підплив до берега, у небі її вже не було видно.

До гуртожитку на будівельному майданчику Ян Ке повернувся пішки. Ершунь сказав, що його дядько поїхав верхи на коні до третьої скотарської бригади купувати хвору корову. На порожньому колись просторі навколо гуртожитку вже з’явилася велика земляна піч, на якій стояв величезний казан. На землі було складене купкою мокре лебедине пір’я, а над котлом піднімався пар і в ньому вже варилися шматки лебединого м’яса розміром із кулак. Ян Ке побачив, як у киплячий воді слізно борсається голова лебедя, а поряд із казаном одягнена під ханьку молода жінка саме закидає жменями всередину перець, різану цибулю й імбир, а також виливає прямо на ту дорогоцінну голову половину пляшки дешевого соєвого соусу. У Яна Ке аж запаморочилось у голові, тож він, погано почуваючись, сів на найближчого воза. Молода жінка сказала Ершуню, щоб той відвів пекінського студента до кімнати, а вона за деякий час принесе йому супу з лебедятини, корисного для здоров’я. Ян Ке замахав руками, відштовхнув Ершуня й так розсердився, що ледь не перекинув того залізного казана. Він справді просто не міг дивитися на пар, що піднімається на ним, однак він не наважувався його перекинути й не наважувався виказувати свою злість. Адже ці люди були бідними селянами, а він — відправлений у село на перевиховання «собачий виплодок». Він міг тільки твердо вирішити про себе пошукати можливість зруйнувати той пліт.

Забризкані тиньком і смердючі від поту будівельники поступово завершували роботу. Від запаху м’яса в них потекли слинки й вони підбігли до казана, оточили його, вигукуючи й співаючи:

Жаба буде їсти лебедятину! Жаба буде їсти лебедятину! Хіба той, хто їсть лебедятину, може вважатися жабою? А ким же тоді? Земляним імператором!

Один низькорослий і з виряченими, як у жаби, очима чоловік, скориставшись безладом, ущипнув за сідниці жінку, яка поралась біля казана, і, голосно сміючись, пожартував:

— Хто сказав, що жабі не їсти лебедятини? Ось вона зараз і поїсть її.