Літні ночі на монгольській високогірній рівнині миттю стають такими холодними, ніби настає середина осені. Вже незабаром у наступ підуть жахливі степові комарі, тож нинішні ночі — останні спокійні. Обстрижені щойно наголо вівці збиваються в щільну купу й лягають, довго ремигаючи, тож повсюдно чується рипіння зубів, що перетирають траву. Ерлан і Хуанхуан час від часу піднімають голови й задирають угору носи, сторожко нюхаючи повітря, або ведуть за собою Еле та трьох цуценят, повільно обходячи дозором північно-західний бік загону.
Чень Чжень із ліхтариком у руках витягнув шматок повсті розміром з ковдру для однієї людини і пішов на північно-східний бік загону, знайшов там собі рівне містечко, розстелив повсть, накинув на плечі старий тонкий шкіряний плащ і сів, підібгавши ноги, не наважуючись лягти. Після того, як вони прибули на нове пасовище, він серйозно недосипав, адже потрібно було пасти отари, сторожувати їх уночі, стригти овець, доглядати Вовчика, читати книжки й конспектувати їх, тож день тривав для нього довго, а ніч минала коротко. Якби він тепер ліг, то відразу заснув би мертвим сном, і як би не гавкали після цього собаки, вони б його не розбудили. Насправді він мав би скористатися цими тихими ночами до пришестя комарів і гарно поспати, однак він, як і раніше, не міг допустити недбальства, адже степові вовки були великі майстри користатися «випадком».
Після того, як невелика зграя вовків нишком загризла хвору корову на будівельному майданчику, у хлопців напнулися нерви. Той випадок для скотарів став сигналом про те, що вовки переключились із дзеренів, байбаків і ховрахів на домашню худобу. Маленькі дзеренята вже бігали, мов літали, байбаки також стали більш спритними й пильними, до того ж зголоднілі зграї вже не могли втамувати свій голод самими тільки гризунами, тому почали нападати на свійську худобу. На цьому новому пасовищі люди й худоба ще остаточно не оселилися, тому Старий Біліґ кілька разів скликав виробничі збори, неодноразово попереджаючи скотарів і молодих інтелігентів, щоб не припускалися недбальства й були, як вовки — під час сну, хоч очі й закриті, але вуха насторочені. В Орхонському степу починався новий раунд боротьби між людьми й вовками.
Чень Чжень щодня чисто підмітав територію Вовчика, прибираючи його послід і всі мітки, навіть присипаючи територію тонким шаром піску. Це робилося не лише заради гігієни території, щоб гарантувати здоров’я малому, але й, найважливіше, з остраху на те, що запах може виказати місце перебування Вовчика.
Чень Чжень останнім часом обмірковував кожну деталь подій, що відбулися після того, як він приніс вовченят із лігва, аж у нього починала боліти голова. Йому здавалося, що кожна ланка в ланцюгу тих подій мала якусь ваду, яка могла бути помічена вовчицею. Наприклад, на місці старого табору вовчиця могла почути запах сечі Вовчика. Чень щоночі боявся, що вовча зграя з’явиться із раптовою атакою і вчинить криваву розправу над отарою та забере назад Вовчика. Єдине, з чого він радів, це те, що коли вони переїжджали на нове пасовище, то всю довгу дорогу сюди Вовчик був закритий у дерев’яному ящику для коров’ячого кізяка і жодного разу не ступав на землю, тому на дорозі не залишилося жодних його слідів чи запахів. Тож навіть якщо вовчиця й почує залишений на старому місці запах вовченяти, вона не зможе дізнатися, куди малого перемістили.
У повітрі, здавалося, вовчого запаху не було, тож уже напівдорослі й справні троє цуценят підбігли до Ченя, він по черзі погладив їх. Хуанхуан та Еле також підбігли до господаря, щоб отримати свою порцію ласки. Тільки Ерлан залишився вірним своєму службовому обов’язку й так само ходив дозором неподалік, на північно-західному боці отари. Він знав вовчі здібності краще за звичайних собак, тож у будь-який час був таким же пильним, як і вовки.
Нічний вітерець холоднішав, вівці гуртувалися тісніше, тож розміри отари вже зменшилися на чверть. Цуценята позалазили під драний плащ Ченя. Щойно минула північ і було так темно, що Чень навіть не бачив білих овець поряд. У другій половині ночі вітер стих, однак холод тільки посилився, тож Чень відігнав собак на їхнє робоче місце, сам також підвівся, закутався в шкіряний плащ і, ввімкнувши ліхтарик, обвів світлом двічі отару по колу.