Чень Чжень і Ян Ке закивали головами.
Потім хлопці провели двох шанованих гостей за поріг юрти. Вовчик був зовсім без настрою, він, похнюпившись, лежав на землі всередині кола, поклавши підборіддя навскоси на передні лапи, очі його застигли, ніби він уночі бачив два сни — прекрасний і жахливий, і до цього часу ще остаточно не прокинувся.
Старий Біліґ, побачивши Вовчика, зупинився й сказав:
— Бідне вовченя, зграя не визнала його, навіть рідні батько й мати не впізнали. Що ж він так і житиме на цьому ланцюгу? Коли ви, ханьці, з’явились у степу, ви спотворили всі степові правила. Таке жваве вовченя посадили на ланцюг, ніби він — бунтівник чи раб! У мене серце болить, коли я про це думаю… Однак у вовків багато терпіння, ось почекай, рано чи пізно він утече. Навіть якщо ти щодня годуватимеш його жирними баранцями, і не думай завоювати його серце.
І на третю, і на четверту ніч навколо поселення 2-ї скотарської бригади так і не чутно було вовчого виття, тільки самотній і трагічний дитячий голос Вовчика лунав тихим степом і повертався луною від ущелин. Однак зграя більше не відповідала. Коли минув тиждень, Вовчик зовсім занепав духом, і його бажання вити поступово зменшилося.
Деякий час після того вовки не турбували атаками ні отару Ченя і Яна, ні овець та корів 2-го загону й двох сусідніх виробничих груп. Тому всі жінки, які чергували вночі, посміхаючись до Ченя і Яна, розповідали, що тепер можуть щоночі спокійно спати аж до самого світанку, коли настає час доїти корів.
У ті дні, коли скотарі заводили розмову про утримання вовченяти, вони згадували про Ченя набагато тепліше. Однак усе одно не знайшлося жодного скотаря, який би висловив бажання наступного року також узяти на виховання вовка, щоб відлякувати таким чином вовчу зграю. А літні скотарі на бригаді казали: «Ну що ж, нехай утримують далі вовченя. Ось воно ще трохи підросте й проявить свою дику натуру, тоді подивимось, що вони робитимуть!»
27
У жилах Лі Бо текла тюркська кров, підтвердження чому можна знайти в іменах його сина й доньки. Його сина звали Полі, китайською мовою це ім’я не має значення, однак насправді воно є транскрипцією тюркського слова «вовк». Вовк — це тотем тюрків, тож назвати людину «Полі» — все одно, що китайці назвали б когось «Драконом». Доньку Лі Бо звали «Мін’юену», а багато сучасних уйгурських дівчат мають ім’я «Айнур», де «ай» — це місяць, а «нур» — це світло, тож в імені Мін’юену «юе» — це дослівний переклад слова «місяць», а «ну» — це транскрипція. До того ж і сам Лі Бо мав дуже характерні уйгурські очі…
Завдяки тому, що Чжан Цзіюань час від часу постачав їм м’ясо лошат, у той період Вовчик був постійно забезпечений м’ясною їжею. Однак коли Чень Чжень думав про вовченят у зграї, про яких щиросердо піклуються так багато вовчиць, йому здавалося, що він повинен ще краще й більше годувати малого, а також збільшувати час прогулянок із ним, щоб він міг більше рухатися. Однак тепер Чень знову засумував, оскільки конячих нутрощів залишилося Вовчику тільки на один раз, а про собак і мови не було, їм уже припинили давати м’ясо.
Позавчора ввечері Чень почув, як Ґао Цзяньчжун розповідав про сильний грозовий дощ, що пройшов на південно-західних схилах. Виявляється, там грозою вбило велике теля, яке паслося на верхівці гори. Наступного дня вранці Чень Чжень, прихопивши монгольського ножа й лантух, поспішив на ту гору, однак усе ж запізнився — там залишилися тільки голова й масивний хребет теляти, яких навіть великі вовки не подужали з’їсти; тож зграя не залишила йому ані риски м’яса. Він присів поряд із купою кісток і почав ретельно розглядати їх, коли нарешті помітив поряд із тріщинками на кістках велику кількість слідів від гострих зубчиків вовченят — значить, великі вовки ковтали шматки м’яса своїми великими пащами, а маленькі вовки обгризали маслаки своїми маленькими зубчиками, — такий собі розподіл праці! — й обгризли таким чином теля начисто, навіть мухам нічого не дісталося, тож вони сердито гули навколо, а посмоктавши щось трохи, відлітали ні з чим. Прийшов сюди й один старий чередник з 3-ї бригади. Здається, що це теля, від якого залишився тільки хребет, було з його череди. Він сказав Ченю: