Вовчик раптом нервово підскочив — якийсь великий жовтий комар підліз під його живіт і вкусив за «горобчика». Це було так боляче, що Вовчик забув про все на світі й миттю змінив своє ставлення до комарів: високо піднявши задню ногу, він засунув голову під живіт, намагаючись зубами почесати свій дітородний орган. Однак як тільки він підняв задню ногу, декілька сотень голодних комарів зі свистом кинулись уперед і вкрили його живіт. Вовчику було так боляче, що він ладен був відкусити собі той орган.
Чень Чжень облишив Вовчика і, схопивши косу та плетений з вербового гілля кошик, поспішив до яру в західних горах косити полин. Минулого року комарів було мало, тож Чень тільки один раз ходив із Ґасмаа косити цю траву. Але коли вони переїхали на нове пасовище біля озера, тут постійно йшли дощі, і Чень давно вже розвідав місця, де росте полин. Дощі принесли з собою комарине лихо, але й сприяли тому, що в стелу починала буяти ця трава. Коли атаки комариних зграй досягали апогею, полин у ярах якраз теж набирав силу й розпускав свій гіркий запах. Чень шанобливо підняв голову й подивився на Тенґера — він подумав, чи змогли б степовики вижити в степу, якби там не було полину?
Собаки, побоявшись комарів на луках, не пішли за Ченем, а залишились лежати під возиком, де комарів було не так багато й можна було сховатись від сонця. Коли Чень ішов до західного яру, він побачив, що отари з віддалених бригад усі були відігнані на верхівки гір, де мало трави, багато каміння і є протяг, тож тільки там овець можна було втримати. Чабани усі були в протимоскітних капелюхах, і хоча їм було жарко й важко дихати, ніхто не наважувався цього капелюха зняти.
У яру трава була висока й комарів багато, оскільки їх тут зовсім не здував вітер. Чень обливався потом, його роба майже вся змокріла. Велика кількість комарів відразу ж повстромляли в грубе мокре полотно його роби свої гострі носи, однак, устромивши їх наполовину, вже не могли ні просунути їх далі, ні вийняти, таким чином на робі Ченя утворилась зграйка комарів, які зависли в повітрі, прикуті своїми носами до роби. Ченю було ліньки витягати їх, тож він полишив їх самотужки розплачуватись за свої ж дії й помирати від утоми й натуги. Однак невдовзі він відчув гострий укус у плече, а коли ляснув по тому місцю долонею, на ній відразу ж утворилась кривава пляма.
Щойно Чень наблизився до однієї з ділянок полину, як комарів суттєво поменшало. Тут усе заросло цією травою заввишки майже в метр — сіро-біло-блакитні стебла, ворсинки на тонких листочках, ніжна й соковита трава. Полин, ніби гіркі ліки — худоба його не їсть, тож він росте скрізь, як собі хоче. Чень Чжень, побачивши високу траву, уповільнив кроки, як знавець справи, стиснув ручку коси й, обережно нахилившись, приготувався до боротьби — старі чабани часто попереджали молодих чабанів з інтелігенції, що влітку під час випасання овець слід бути особливо обережними на ділянках полину, адже там трава висока й комарів небагато, тож там полюбляють ховатися вовки. Для того щоб розігнати комарів, вовки іноді навіть навмисне можуть викачатися в полині, щоб від усього їхнього тіла тхнуло його різким запахом, ніби вони вдягли на себе протимоскітний одяг.
Оскільки із ним не було собак, Чень не наважувався йти вглиб, він тільки двічі гукнув, однак жодного зворотного руху не було, тож, постоявши ще трохи в очікуванні, він почав поволі наближатись до полинової ділянки і, врешті, мов побачивши рятівний тирлич, кинувся до найбільш густих заростей і почав косити все підряд. Полиновий сік забарвив у зелений колір лезо коси, а в повітрі поширився густий гіркий запах. Чень нарешті почав дихати на повну силу, бажаючи в цю мить, щоб усі його внутрішні органи огорнуло полиновим запахом.
Чень накосив з верхом кошик полину й швидкими крокам поспішив додому. Він схопив у руку оберемок ніжних стебельців і, скрутивши їх, видавив трохи соку на тильний бік долоні. Дійсно, над цією єдиною ділянкою шкіри, яка залишалась незахищеною, майже не стало комарів, які б наважились його кусати.
Повернувшись до юрти, Чень Чжень додав сухого коров’ячого кізяку в вогонь у печі, збільшивши його таким чином, а потім пішов до плетеного возика, де за рік назбирались сім-вісім дірявих мисок для умивання, й вибрав із них найбільшу, укинув у неї декілька розпечених кізяків та додав жмутик полину — з миски відразу ж пішов густий білий дим і полиновий запах.