Чень Чжень підняв миску з димом і поніс її до вовчого кола, поставивши з навітряного боку. Саме віяв легкий вітерець, він поніс за собою білий дим, який швидко накрив майже половину кола. У степу полиновий дим — природний ворог жовтих комарів, тож у місцях, куди він досягав, комарі злякано злітали, навіть ті, що тільки наполовину напились крові, поспішили витягнути свої голки й урятуватись утечею. За мить на більшій половині вовчого кола й сліду комариних зграй не лишилося.
Отже, полиновий дим зняв комарину облогу з Вовчика. Однак коли малий побачив цей білий дим і полум’я, він так злякався, що його грива стала сторчма, усе тіло затремтіло, очі сповнились жаху, він почав безладно стрибати, віддаляючись до самої межі кола, аж поки його не зупинив залізний ланцюг, проте й тут він продовжував борсатись. Виявляється, Вовчик, як і всі дикі вовки, боявся вогню й диму, боявся так сильно, що навіть забув про біль від комариних укусів і з усієї сили прагнув досягти того місця, яке білий дим не накривав, щоб сховатися там від нього. Чень Чжень здогадувався, що за тисячоліття життя в степу вовкам часто траплялося мати справу з великими пожежами, що супроводжувалися густим димом, тож у Вовчика на генетичному рівні було закладено страх його предків до вогню й диму. Чень додав іще полину й перемістив миску так, щоб білий дим досягнув Вовчика, адже він вимушений був привчити малого до диму, оскільки це був єдиний спосіб допомогти йому пережити найбільш неприємне комарине лихо. У степу вовчиці можуть повести своїх малят на верхівку гори або до ділянок густого полину, щоб сховатись від комарів; однак у таборі обов’язки вовчиць вимушений був виконувати Чень, який тільки димом міг відігнати від Вовчика комарів.
Білий дим продовжував клубочитись, а Вовчик — борсатись, майже перетягуючи собі горло. Однак Чень рішуче наполягав на своєму й продовжував підкидати трави у вогонь. Вовчик, нарешті, так стомився, що вже не мав сили смикати за ланцюг далі, тож йому залишилось тільки стояти, тремтячи, в полиновому диму. Хоч Вовчик все ще був сповнений жаху щодо білого диму, однак він, здається, поступово відчув полегшення на всьому тілі, адже писк комариних зграй, який оточував його декілька днів і ночей, зник, жахливих комах також не стало. Йому це здалося дивним, тож він почав крутити головою, розглядаючись на всі боки, потім опустив голову, щоб оглянути свій живіт, не розуміючи, куди поділись ці маленькі шкідники, які змусили його своїми уколами стрибати вгору. В очах Вовчика засвітились сумніви, але й радість, він відразу ж значно підбадьорився.
Білий дим продовжував клубочитись, однак коли Вовчик його бачив, він зіщулювався клубком. Коли в мисці з димом раптом з’явилися ще й декілька іскор, він злякався ще дужче й побіг на самий краєчок вовчого кола, де диму не було. Однак варто йому було вибігти з білого диму, як його знову відразу ж оточувала комарина зграя, змушуючи своїми уколами стрибати на всі боки, не маючи при цьому можливості захистити морду. Не витримуючи цих уколів, він знову вимушений був скажено бігати по колу. Однак після двох десятків кіл швидкість Вовчика поступово зменшилась, він, схоже, раптом помітив різницю між зонами, де комарів було багато й мало: варто тільки забігти в дим, як комарів з тіла мов вітром здуває; а варто вибігти з білого диму, як його ніс і голову обов’язково штрикнуть декілька голок. Очі Вовчика аж округлились від глибокого подиву, і він почав придивлятися до білого диму; час його перебування в диму також поступово збільшувався. Вовчик був розумним «хлопчиком», тож він почав швидко обмірковувати ситуацію й вивчати нове явище, з яким мав справу. Однак він усе ще продовжував боятися диму й гасав туди-сюди між територією, де він був і де його не було.
Дорослі собаки, які увесь цей час ховалися від комарів під возиком, дуже швидко помітили білий дим. А собаки в степу добре знають, яка користь від полинового диму, тож очі в них засвітились і вони з радістю поспішили, разом із цуценятами, закутатись у дим. Варто було дорослим собакам опинитись у диму, як комарів з їхнього тіла викурило начисто. Собаки почали боротися між собою за місця, де дим був і не надто густим, і не надто рідким, потім уляглися там, з насолодою витягнувшись і плануючи солодко поспати. Цуценятам раніше ще не доводилось дізнатися про користь від полинового диму, тож вони кинулись у нього, наслідуючи дорослих собак, але відразу ж захекали від радості й також почали сперечатись за місця. Невдовзі у невеличкому вовчому колі, діаметром усього чотири метри, розляглися аж шість собак, що неабияк здивувало Вовчика.