Отже, тепер табун, здіймаючи, мов клуби піску, комарині зграї, мчав до озера з дикими качками. Коні, з яких комарі висмоктали ледь не всю кров, і які так спрагли за водою, що вже навіть не пітніли, шубовснули з насолодою в воду. Однак спочатку, перш ніж опустити голови й напитись води, вони скористались водою, щоб відігнати комарів: коли коні наввипередки бігли на глибину, вони помітили, що коли вода вкривала гомілку, гомілка припиняла боліти; коли під воду йшли стегна, демони, які смоктали з них кров, пішли до біса; коли вода ховала живіт, то червоні від випитої крові комарі, які не встигли витягнути з кінських животів своїх носів, захлинулись водою й перетворились знову на комариних лялечок. Табун продовжував бігти у воді вперед і, зрештою, під збовтаною їхніми копитами озерною водою сховались і кінські спини. Озерна вода була приємно-прохолодною, вона вбивала комарів і припиняла свербіння, тож увесь табун радісно іржав і бовтався у воді, а на поверхні озера шаром висівок плавали мертві комарі.
Табун нарешті звільнився від ненависних відчуттів, і коні по черзі почали схилятись та пити воду, аж поки напивались так, що не могли зрушити з місця. Потім, скориставшись тим, що тіла їхні вкриті захисним шаром багнюки, коні повернулись на те місце, де вода тільки сягала їхніх животів і, стоячи там, поснули, не видаючи жодного звуку, — навіть форкати їм було ліньки. Коли увесь табун так тихо стояв в озері з похиленими головами, збоку здавалося, ніби тут відбувається жалобний мітинг, де вшановують пам’ять загризених спільно вовками й комарями членів родів. Таким чином, конопаси на вершині гори й табун в озері разом поснули мертвим сном.
Невідомо, скільки минуло часу, коли люди й коні майже одночасно прокинулися від голоду, адже вони вже декілька діб нічого не їли. Бат і Чжан Цзіюань поспішили дістатись найближчої юрти, напились там холодного чаю й кислого молока та наїлись м’яса, після чого знову заснули мертвим сном. Табун же від голоду вийшов на берег поскубти траву, однак пекуче сонце дуже швидко висушило захисний шар багнюки на них, він розтріскався, а комарі, побачивши шпарини, повстромляли туди свої носи. Трава біля озера давно вже була обгризена коровами та вівцями, й щоб не померти з голоду й накопичити сил для боротьби з вовками, табуну довелось повертатись на буйно зарослий травою схил — їсти й терпіти люті атаки комарів.
Усі кадровики пасовища були в юрті Біліґа на зборах. Старий сказав:
— Хмари на небі не товсті й не тонкі, тож дощу не буде, а вночі нині сильна задуха, тож комарі цими днями атакуватимуть табуни. Однак на бригаді не вистачає людей, щоб поратись біля худоби, нещодавно з однією отарою навіть сталася пригода, тож тепер немає змоги виділити когось на заміну конопасам, щоб ті відпочили.
У зв’язку з цим Бао Шуньґуй і Старий Біліґ постановили розподілити кадровиків із Комітету пасовища пасти овець, щоб звільнити чабанів та кадровиків із частковим відривом від виробництва на бригаді, і щоб ті, в свою чергу, замінили молодих конопасів, зокрема й молодих інтелігентів, які працювали конопасами, щоб пережити найбільш важливий етап комариного й вовчого лиха.
Чжан Цзіюань, уже вкрай стомлений і ослаблений, втім, мов упертий віл, ніяк не погоджувався полишати «лінію вогню». Він розумів, що якщо здолає нинішнє велике лихо, то тоді зможе вважатись у монгольському степу самостійним кваліфікованим конопасом. Чень Чжень і Ян Ке підтримували його в цьому, адже вони теж сподівались, що в юрті молодих інтелігентів, які виховують вовченя, з'явиться першокласний конопас.
Після обіду задуха посилювалась, великий дощ не збирався, На маленький теж не було надії. Степ очікував на дощ, але й боявся дощу, адже великий дощ міг прибити комарів, не даючи їм змоги літати, але після такого дощу комарів плодилось іще більше, тож комах, які смоктали вовчу кров, ставало дедалі більше, а їхні нащадки були ще лютішими й войовничішими. Орхонський степ таким чином перетворився на пекло на землі, однак Чжан Цзіюань затявся зійти в це пекло і разом зі старшими в степу конопасами вирушив на луки.