А в другій половині ночі налетів скажений вітер і з неба раптом пролунав потужний грім, він гуркотів так, що здавалося, ніби в табуні вибухнув пороховий склад. За мить землю струсонуло, табун заіржав від страху, маленькі й великі групи в ньому перемішалися, і близько двох тисяч коней почали безладно штовхатись і бігати в центрі кола. Племінні жеребці тепер усі повернулися головами всередину кола й, мов скажені, піднімались на задні ноги, а передніми копитами намагались розділити тих слабкодухих і наляканих коней, які рвалися назовні. Конопаси, скажено волаючи, люто били батогами по конях, допомагаючи племінними жеребцям утримувати останню лінію оборони. Однак із неба невдовзі посипалась ціла низка перекотів потужного грому, з’явилась блискавка, ніби нерв, стягнутий різким спазмом, і затремтіла над табуном. Табун, мов це кільцева дамба високо в горах тріснула в кількох місцях під час землетрусу, ураз перескочив захисну лінію з племінних жеребців і конопасів і, ніби втративши глузд, як скажений, кудись помчав.
Сильний гуркіт грому заглушив крики людей і коней та постріли з рушниць, а потужне світло блискавки увібрало в себе світло ліхтариків. Однак під час короткого спалаху світла в темряві можна було чітко побачити фігури сріблясто-сірих вовків, які з усіх боків мчали на табун. Усі конопаси побіліли від страху, а Чжан Цзіюань вигукнув:
— Вовки йдуть! Вовки йдуть! — голос його при цьому сильно змінився.
Він ніколи раніше не бачив такої потужної спільної атаки вовчих зграй, сили якій додавав ще й гнів Тенґера, вкладений у грім і блискавку. Зграя була схожа на священне військо, яке отримало небесний наказ Тенґера й вийшло на справедливу війну, щоб відстояти правду Неба й помститися за степ, безжально розправитись із табуном, скарати до останнього головних злодіїв, які руйнують степ, — монгольських коней.
Табун, щойно настрашений блискавкою, тепер ще й опинився в кільці атаки осатанілих вовків, тож колективний дух його на певний час був розбитий, і коні вдалися до своєї останньої здібності — рятуватися втечею. Військо зазнає поразки — ніби гори падають, а налякані коні ще гірші за таке військо. Вовки, прикриваючись темрявою, громом і блискавкою, мов летючі стріли, проникли прямо в центр табуна, захопивши його, після чого вже з центру розвернулись і кинулись на табун по всіх напрямках, розпорошивши його й повністю дезорганізувавши. Вовкам було вигідно розбити маленькі групи коней поодинці.
Найпершою ціллю атаки вовків були лошата, адже вони ніколи раніше не чули такого потужного, мов вибух бомби, грому, тому відразу ж просто остовпіли від жаху. Вовки, кожний одним укусом, швидко по одному загризали їх. Лише за декілька коротких хвилин більше десятка лошат були повалені на пісок. Тільки найбільш сміливі, винахідливі й пильні лошата бігали щодуху, щільно притиснувшись до своїх мам; а ті, хто не знаходив мам, шукали своїх лютих тат і не відставали від племінних жеребців, ухиляючись таким чином від вовчої атаки.
Чжан Цзіюань у паніці поспішив на пошуки своєї улюбленої Білосніжки, адже він боявся, що в темряві біле лоша відразу ж кинеться в вічі, тому перебуває в найбільш невигідному становищі. У світлі нової блискавиці він побачив, як два великих племінних жеребці якраз нападають на трьох великих вовків поряд із білим лошам, при цьому вигляд у жеребців був надзвичайно лютий — вони кусались і били копитами. Біле ж лоша не відступало від жеребців ані на крок, навіть також наважувалося хвицятись у бік вовків. Вовкам важлива швидкість, тож побачивши, що тут їм не досягти швидкого успіху, вони поспішили зникнути в темряві й побігли шукати більш дурних лошат. Племінні жеребці почали щосили прикликати кобил, адже в табуні, крім племінних жеребців, тільки ще чадолюбні кобили найбільш спокійні й найбільш сміливі, тож, почувши заклики своїх чоловіків, кобили, брикаючись на всі боки, щоб уберегти своїх лошат, побігли до племінних жеребців. Таким чином, найбільш відважні племінні жеребці та найбільш сміливі кобили з лошатами швидко закріпилися на позиції, де їх уперше спільно атакували вовча зграя і грім, а також зібрали там свої роди.
Однак більша частина табуна на цей момент розбіглася. Кожний воїн-вовк був, ніби один бойовий снаряд, який, упавши в озеро, викликає одну за одною хвилі жаху. Голодні вовки, яким дуже довго довелося стримувати свою жагу до вбивства, уже абсолютно не зважали на конопасів — адже світити на них ліхтариком у світлі блискавки тим не було сенсу, кидати на них аркан у темряві — теж, адже не було жодної гарантії, що вони влучать у голову; кричати й навіть стріляти — теж дарма, адже гуркіт грому поглинав усі звуки. Конопаси, отже, були повністю «обеззброєні» й позбавлені можливості охороняти своє майно, а ще через півгодини вони вже майже втрачали навіть зв'язок між собою. Бат розхвилювався й почав ліхтариком подавати сигнали іншим конопасам, а також несамовито кричав: