— Облиште південно-східний напрямок, збираємось усі й наздоганяємо коней у північно-західному напрямку! Потрібно перешкодити табуну перетнути кордон!
Конопаси все швидко зрозуміли, розвернулись і помчали в північно-західному напрямку.
Після грому й блискавки з неба великими краплями почав Падати дощ. Табун уже домчав до лук, що були по периметру пустельного місця, однак прибиті краплями дощу комарі в цей час не могли доєднатись до кривавого бенкету. Гуркіт грому поступово віддалявся, а блискавки на обрії з'являлись дедалі рідше. Після одного з поривів вітру Бат навіть побачив зірки на небі. Він прокричав до Чжана Цзіюаня й кількох конопасів, які були неподалік:
— Швидше зупиняємо вожака, якнайшвидше! Зараз з'являться комарі!
Конопаси поспішили підстьобнути своїх скаунів і помчали ще швидше.
Успіх на початку бою посилив властиві вовчим зграям дикість і апетит. Коли зграя ухопить якусь можливість, вона буде намагатись витиснути з неї все до останньої краплини, щоб здобути максимальний результат. Цього разу зграя не тільки перебила тих лошат, які бігали повільно й загубили своїх матерів, але й дво- чи трирічних молодих коней, які розгубились від страху. Тепер зграя почала змінювати тактику — індивідуальні напади змінилися спільними атаками двох-трьох вовків. Лошата падали одне за одним з перегризеними артеріями на шиї, з їхніх ран текла кров, яка так лякала інших коней у табуні, і ті починали розбігатись на всі боки, незважаючи ні на що.
Саме в цей важливий момент з боку бригади раптом примчали три коні, перед якими хиталися три стовпи світла — це ті конопаси, які поїхали в «коротке відрядження», щоб «чергувати вночі», на півдорозі помітили, що погода раптом змінилась, тому швидко розвернулись і помчали назад до табуна найближчою дорогою, якраз вчасно прибувши, щоб зупинити безконтрольний табун. Коні, побачивши людей і світло ліхтариків, уповільнили свій біг, і тут саме їх наздогнали Бат та інші конопаси, підскочивши до табуна збоку і ззаду. Таким чином, конопасам вдалося зупинити табун і розвернути його.
Грім уже віддалився, а блискавка зникла, тому крики конопасів і стовпи світла від їхніх ліхтариків почали знову діяти як відлякуючий засіб та скликати нажаханих і розпорошених коней; племінні жеребці, витягнувши шиї, також почали скликати свої родини довгим іржанням. Табун швидко рухався на південь, і по дорозі до нього приєднувались один за одним, почувши голоси й побачивши світло, «коні-дезертири» та «генерали-невдахи». А три-чотири десятки величезних і лютих племінних жеребців самі вишикувались у лінію перед табуном і, мов чорти чи злі духи, кинулись в атаку на вовчу зграю. Зграя миттю розвернулась і відступила, зникнувши, мов вітер, у південно-східному напрямку. Усі слабкі, малі й поранені коні, які збігалися звідусіль, кидались усередину табуна, мов на шию своєму рятівникові; чимало племінних жеребців також повертались із членами своїх родин, проте вже не в повному складі. Табун накрила хвиля іржання, яким батьки вітали своїх дітей, а діти — батьків. Дорогою він знову починав поступово набувати своєї попередньої форми — ставати сукупністю родин.
Зграя, що була змушена тимчасово відступити, діяла дуже організовано, вовки не поспішали поїдати вже повалених жертв, а, скориставшись моментом, поки конопаси й племінні жеребці наводили лад у табуні, розділились і побігли в південно-східному напрямку навздогін коням, які відбилися від табуна. Бат і ще декілька досвідчених конопасів помчали наперед до табуна й перерахували племінних жеребців — виявилося, що третина з них ще не повернулись зі своїми родинами. Тоді Бат повернувся у хвіст табуна, й наказав чотирьом конопасам, розділившись на дві групи, розтягти ареал пошуку із заходу на схід, а решта конопасів повинні були робити все можливе, щоб зібрати табун і швидко погнати його вперед. Чжану Цзіюаню Бат наказав спочатку їхати на південний схід відганяти вовків.
Зграя, що відступала з північного заходу, швидко наздогнала тих вовків, які саме із запалом продовжували вбивство на південно-східному напрямку. Деякі родини коней уже втратили всіх до одного лошат, тож вовки об’єднаними силами тепер почали оточувати і вбивати старих, слабких, хворих чи скалічених великих коней. І хоча крики людей та іржання коней наближались із північно-західної сторони, однак вовки, як і раніше, були захоплені вбивством і зовсім не поспішали їсти. Чжан Цзіюань зрозумів, що один ніяк не розжене вовчу зграю, тож вимушений був повернутись до своїх «основних сил», щоб допомогти збирати докупи табун. Степові вовки, добре обізнані з погодою в степу й військовими можливостями, схоже, вирішили зачекати на більш сприятливий для себе момент.