Коли конопаси з табуном були вже на відстані трьох-чотирьох лі від піщаної висоти, з вологих моріжків раптом здійнялися рої комарів, ніби густий дим після вибуху на нафтосховищі, і щільно оточили табун. Найбільш шалена за час цьогорічного комариного лиха партія комарів зібрала всі свої сили й тисячі отруйних голок устромились у кінські тіла. Табун, який ще не заспокоївся після вибухів грому й нападу вовків, тепер знову почав стрибати, мов скажений, від комариних укусів.
У цей момент найбільш лиха й тяжка кара спостигла духів-охоронців табуна — племінних жеребців. Вони мають міцну статуру й тонку шерсть, натягнуті шкіру й м’язи, але за багато днів змітання комарів хвостами з власних тіл, їхні хвости склеїлись у повстяну палицю і тепер їхня здатність обмітати комарів майже звелася нанівець. Саме навколо племінних жеребців комарі зосередили свої жала; вони спеціально кусали їх за повіки і за яєчка — найбільш вразливі місця для племінних жеребців. Від цього лихі жеребці спалахували гнівом, втрачали розум і почуття відповідальності. Ще й вітер у цю мить, як назло, почав слабшати, й уже був нездатен розвіяти комарину зграю, однак указував табунові напрямок, у якому можна бігти проти вітру або ж за вітром. Тож напівзасліплені й напівоскаженілі від гніву на комарів племінні жеребці покинули своїх дружин і дітей і шалено помчали проти вітру.
Конопаси ж, виїжджаючи з піщаного пагорбка, де не було комарів, забули взяти з собою протимоскітні капелюхи, тож тепер їхні голови, обличчя, шиї й руки обсіли лихі комарі. Повіки в конопасів набухли, а очі перетворились на маленькі лінії, обличчя «посправнішали», ніби від опіку, а губи потовстішали, пальці ж на руках так погрубшали, що їм важко було втримувати аркан. Скакуни конопасів також були вже некерованими — вони то скажено хвицялися, то раптом зупинялись, нахиляли голову й витягували коліна, щоб почухати їх, то зривалися бігти проти вітру, а то могли навіть, незважаючи на вершника на спині, надумати просто тут покачатися по землі, щоб трохи припинити свербіння й біль.
Люди й коні вже майже втратили свою боєздатність, опинившись у безмежному морі комарів. Табун, забувши про все на світі, помчав проти вітру, так наляканий, що повністю втратив контроль. Решта розпорошених коней на всіх напрямках також розвернулись на північний захід і скажено помчали туди.
Комарина зграя шалено кусалась, табун шалено мчав, а вовки шалено вбивали. Стільки лих відразу — грім, вітер, комарі й вовки — звалилися на табун коней з Орхонського степу! Чжан Цзіюань ще раз на власному досвіді відчув усі труднощі життя степовиків. Він подумав, що будь-яка селянська нація навряд чи витримала б життя в таких скрутних умовах. Від укусів він сам уже ледь не божеволів, скаженів і втрачав силу, йому дійсно хотілося розвернути коня й утекти на піщаний пагорбок. Однак монгольські конопаси всі як один були схожі на безстрашних кіннотників Чингісхана — жоден з них не тікав з поля бою, а навпаки, сміливо кидався в атаку на поле бою, над яким стріли літали, мов сарана. Уперед! Уперед! Уперед! Однак іти в атаку вночі — це табу для кінноти, адже це все одно, що сліпі люди сіли б на сліпих коней! За таких умов кінь запросто може потрапити в заячу, щурячу чи байбачу нору, тоді він скине вершника, і той або скалічиться, або розіб’ється, або буде розчавлений кінськими копитами. Обличчя в Бата аж почорніло, він щодуху шмагав свого коня батогом по животу, що той ледь не летів, а також лупцював його по голові, щоб він забув про комарів. Чжан Цзіюань був захоплений цією скаженою битвою степових воїнів, яка велась не на життя, а на смерть, тому зібрав усю свою мужність і пішов в атаку, наражаючись на смертельну небезпеку.
Наздоганяючи коней, Бат кричав:
— Женіть табун на захід! Там також є піщана ділянка, слід тиснути на них у тому напрямку! Тисніть на них! У жодному разі не можна допустити, щоб табун побіг до прикордонного шосе!
Конопаси видавали у відповідь тільки безмежно сміливе «Хе! Хе! Хе!» Раптом Чжан Цзіюань почув жалібний крик — це кінь під одним з конопасів спіткнувся і вершник вилетів із сідла та гепнувся об землю. Однак ніхто не кинувся йому на допомогу, конопаси продовжували свою скажену атаку, анітрохи не зменшуючи швидкості.