Бат додав:
— Ми щороку втрачаємо більшу половину лошат, але зараз збитки ще не сягнули такої кількості. Якщо надалі ми, конопаси, будемо більш обережними, то при підрахунках наприкінці року може виявитись, що наші збитки не набагато більші, ніж зазвичай.
Однак Бао Шуньґуй все одно гримнув:
— Що б ви не казали, однак дивіться, як багато коней тут були загризені вовками! Хіба комарі, навіть ще лихіші, можуть загризти коня до смерті? А якби ми ще раніше винищили вовків, то хіба могла б статися така велика пригода? Голова виробничо-будівельного корпусу останніми днями перебуває на пасовищі, якщо вони побачать, що загинуло так багато коней, вони неодмінно позбавлять мене посади. Вовчі зграї вже занадто озвіріли, тож надалі потрібно прискорити їхнє винищення, адже якщо не перебити їх усіх дощенту, ані люди, ані худоба ніколи не залишаться в спокої! Незабаром на пасовищі з’явиться справжнє військо будівельного корпусу, тож якщо ви не будете вбивати вовків, я організую на це нові сили! Тим більше що у виробничо-будівельного корпусу є вантажівки, джипи й кулемети.
Скотарі розподілились на групи й пішли прибирати кінські трупи, обличчя в них були похмурі й заклопотані. Декілька конопасів, керуючи двома легкими возиками, зібрали на них мертвих коней, а чабани потім відвезли їх на бригаду, щоб розподілити між усіма. А ті кінські трупи, що вовки їх пошматували, так і залишились на піску. Степові вовки під час комариного лиха в голодний літній сезон все-таки можуть вихопити в людини із зубів шматок м’яса, щоб протриматись до завершення складних часів.
Коли лошата, які залишилися живі, побачили мертвих лошат, у них затремтіли ноги. Кривавий урок змусить їх наступного разу під час лиха бути ще більш сторожкими, сміливими й спокійними. Однак у Ченя раптом здригнулося серце, й він перепитав себе: «Наступного разу? А буде ще наступний раз?»
30
У 494 році імператор династії Вей Сяо Вень-ді на чолі своєї аристократії, військових та цивільних чиновників, а також 200 тисяч сяньбійських воїнів вийшов з Пінчена й переніс столицю в Лоян. Якщо врахувати ще родичів цих людей і їхніх слуг, то загальна кількість переселенців становила близько мільйону осіб.
Ханьці, які жили в басейні Хуанхе за часів династій Суй і Тан, насправді, починаючи з 16 держав (період з кінця династії західна Цзінь і до об’єднання племен рівнини північною Вей), мали вже домішки крові багатьох північних та північно-західних племен.
У «Збірці висловлювань Чжу Сі» зазначено: «Тани походять від національностей ї та ді, тож не дивно, що вони забувають про ввічливість, коли проходять на жіночу половину дому».
Холодна осіння злива раптом завершила коротке монгольське літо й заморозила лютих комарів у тутешніх степах. Чень Чжень, замислившись, дивився на тихий Орхонський степ і раптом зрозумів причину, чому тут такі люті вовки й комарі — адже в степу коротке літо й ще коротша осінь, після якої приходить довга, більше ніж піврічна, зима. А для тварин, які не вміють впадати в сплячку в степу, це — сезон смерті, навіть комарі, які ховаються в байбачих норах, вимерзають наполовину. А якщо степовий вовк не запасе собі лою й не матиме густого хутра, то ніяк не зможе перезимувати, тож суворі зими в степу винищують більшість худих, старих, хворих та поранених вовків. Отже, комариним зграям доводиться хапатися за можливість, надану коротким літом, і максимально напиватись крові та йти в шалені атаки заради того, щоб урятувати собі життя. А вовчим зграям тим більше доводиться здобувати їжу ціною свого життя й брати участь у кривавих битвах заради того, щоб перезимувати й пережити весну наступного року.
Від мертвого лошати, яке дісталося юрті Ченя, залишились тільки дві передні ноги й тельбухи, що вже почали смердіти. Вовчик знову міг насолоджуватись періодом ситості, адже цього м’яса йому вистачало ще на кілька днів. Ніс Вовчика повідомляв йому — вдома ще є припасена їжа, тому останніми днями він увесь час був радісним. Вовчику подобались свіжа кров і сире м’ясо, однак він також залюбки їв і тухлятину, навіть зі смаком ковтав хробаків, які були на ній. На це Ґао Цзяньчжун якось зауважив:
— Вовчик незабаром стане нашою помийницею, і більша частина нашого сміття потраплятиме в його живіт.
Найбільше Ченя дивувало те, що яке б смердюче, зіпсоване чи брудне сміття не потрапляло Вовчику в живіт, він не хворів. Чень Чжень і Ян Ке понад усе шанували можливості вовченяти витримувати холод і спеку, голод і спрагу, гниль, бруд і всіляку заразу. Вид, який за сотні тисяч років зазнав жорстокого природного відбору, викликав у них зворушення. Шкода, що Дарвіну не довелося побувати в Орхонському степу, інакше б вовки монгольського степу зачарували його і в його роботу додався б новий довгий розділ.