Усі троє хлопців разом закричали:
— Оце клас! Справжній клас!
Ґао Цзяньчжун сказав:
— Одного разу я теж виявив зайця, який заліз у нору і ніяк не хотів звідти вилазити. Однак на сьогодні я вивчив, нарешті, корисний прийом, як змусити його це зробити. Правильно ви кажете — скотарі набагато сміливіші й розумніші від селян. Дійсно вид діяльності багато в чому визначає людину. Раніше я ніяк не міг зрозуміти, в чому ж ми, китайці, гірші, аж ось воно, виявляється, що: коли сваримось у себе в конурі — так такі люті, що далі нікуди, однак коли боремось із кимось іззовні — так програємо. Така велика країна і так багато людей, але раптом дозволили якійсь маленькій Японії панувати тут вісім років, і якби Радянський Союз не направив свої війська, а США не скинули атомні бомби, то ще не відомо, скільки б тут японці панували. Однак не минуло й кілька років після поразки Японії, як із закордону почали надходити новини про те, що її економіка досягла рівня найпотужніших держав світу. От вам і «японські пірати», як виявилось, характер у них — ще той!
Хлопці розсміялись, а Чжан Цзіюань сказав Ченю:
— Справді, «хто працює з циноброю — той буде червоний», тобто, з ким поведешся, від того й наберешся, от і Ґао Цзяньчжун уже погодився з твоєю думкою.
Хлопці всілися за столиком і почали їсти просяну кашу, тушковану з грибним порошком баранину та засолені пір’я черемші.
Ян Ке сказав до Чжана Цзіюаня:
— У тебе ноги швидкі й ти знаєш усі новини, тож розкажи нам, що відомо про виробничо-будівельний корпус.
— Наш Комітет пасовища вже став Комітетом цього корпусу, — відповів Чжан, — перша партія кадровиків уже приїхала, половина з них — монголи, половина — ханьці. Після того, як корпус буде офіційно засновано, найпершим його завданням, мабуть, стане знищення вовків. Коли кадровики корпусу побачили, як багато лошат загризла вовча зграя, вони ледь не вмерли від люті. Вони сказали, що раніше, коли військові корпуси приходили в степ, вони найперше допомагали скотарям знищити бандитів, а тепер найпершим завданням є допомогти скотарям знищити вовків, тож вони спрямували сюди «відбірні війська й найкращих генералів», щоб допомогти народу позбавитись цього лиха. Вони, безперечно, мають добрі наміри, однак старі монголи з гіркотою говорять: «Розповідати цим військовим із селян про користь вовків — все одно що розсипати перла перед свиньми!» Незабаром вовки вилиняють, у них виросте довге хутро, і їхні шкури можна буде вигідно продати. У кадровиків корпусу зарплати теж невеликі, навіть радник чи директор на місяць отримують лише шістдесят-сімдесят юанів, а за одну шкуру вовка можна заробити відразу двадцять юанів, ще й призові, тож кадровики корпусу виявляють неабияку активність.
Ян Ке, зітхнувши, сказав:
— Ех, монгольські степові вовки, ви зайшли в глухий кут, утратили свою перевагу, тож швидше тікайте до Зовнішньої Монголії!