Тож, чекаючи, поки прокинуться Ян Ке та Ґао Цзяньчжун, Чень Чжень продовжував годувати собак у дворі юрти, гратися з цуценятами і плескати байдужого Ерлана.
Вони — четверо однокласників — мешкали в окремій юрті уже більше року. Один з них був конопасом, двоє — чабанами, а ще один пас череду.
Конопасом був самолюбний, однак діловитий Чжан Цзіюань. Він працював разом з Батом та Лхамжавом; вони пасли табун, у якому було близько 500 голів. Оскільки коні — великі ненажери й споживають велику кількість трави, то для того, щоб вони не відбирали їжу в корів та овець, їх часто відганяли на дальші пасовища. Тож конопасам доводилося жити далеко, від табору, в горах, на диких луках, де постійно з’являються вовки. Вони мешкали в простенькій і маленькій повстяній юрті, достатній лише для відпочинку двох людей, і користувалися для приготування їжі лише маленькою «буржуйкою», яку топили кінським кізяком. Тут вони жили навіть більш первісним життям, ніж мешканці юрт у таборі. Робота конопаса важка, небезпечна й дуже відповідальна, однак і статус серед скотарів найвищий; цією професією пишався кожен представник народу-вершника.
Уміння конопаса заарканити коня — це складне й прекрасне мистецтво, що навіть переростає в надбойову майстерність ловити і вбивати вовків. Для того щоб міняти коней собі й іншим, стригти коням гриву, лікувати їх, каструвати їх, випробовувати чи приборкувати диких коней, вони майже щодня мусили вправлятися в мистецтві ловити цих копитних арканом. З давнини й до сьогодні конопаси степових народів були неперевершеними майстрами вправ з арканом: вони вміють користуватися довгими арканами й, сидячи на спині скакуна, що летить, мов вітер, ловлять можливість, коли слід нахилитися вперед, трусонути жердиною й викинути мотузку з петлею, щоб точнісінько зашморгнути її на шиї коня. Гарний конопас потрапляв з першого разу й рідко хибив. Якщо таку технологію застосовувати до вовків, то потрібно мати швидкого коня, перебувати на невеликій відстані від вовка або мати в допомогу мисливських собак, тоді вовка вдасться заарканити. Коли зашморг затягнеться, слід розвертати коня у зворотний бік і тягти вовка, поки він не знепритомніє або не помре, або йому не перекусять горло мисливські собаки. Степові вовки вдень надзвичайно бояться аркана і коли побачать конопаса з ним, відразу тікають або ховаються в траву. Чень Чжень часто думав, що страх вовків перед денними битвами і вправність у нічних, напевне, пов’язані саме з арканом. Історія цього пристосування в монгольському степу налічує щонайменше тисячу років, і цього часу було достатньо, щоб змінити звички вовків, які тут мешкають.