— А ось і вхід! Ну цього разу ми розправимося відразу з усією сімейкою — і з великими вовками, і з малими! — аж скрикнув Ян Ке, плескаючи в долоні.
— Швидше! Швидше по конях! — сказав Чень Чжень, збуджено підводячись зі свого укриття.
Обидва собаки стрибали навколо Ченя й аж хекали від хвилювання, очікуючи на наказ господаря, але Чень Чжень так розгубився, що спочатку навіть забув віддати їм команду, тож тепер поспішив свиснути, указуючи пальцем на вовчу печеру. Собаки миттю полетіли вниз схилом і помчали прямо до вовчої печери на східному схилі. Хлопці теж помчали вниз, відв'язали коней, заскочили в сідла й теж поскакали до вовчої нори. Собаки вже досягли її й гавкали на вході до неї. Наблизившись, хлопці могли побачити, як Ерлан, ніби скажений, ошкіривши ікла й випустивши пазурі, кидається в нору, але потім відступає, потім знову кидається, але не наважується проникати далеко. Хуанхуан стоїть біля входу в печеру й підтримує товариша гучним гавкотом, а ще безперервно риє землю на місці, аж на всі боки летять грудки снігу й землі. Хлопці скотилися з коней і побігли до входу в нору. Побачивши, що там відбувається, вони злякалися не на жарт: в середині яйцевидного отвору, діаметром мало не цілий метр, навісніло атакувала й оборонялася водночас вовчиця, кусаючи й виганяючи з печери кремезного Ерлана. Вона мало не наполовину висовувалась із нори, щоб не на життя, а на смерть схопитися з собаками.
Чень Чжень кинув на землю аркан і, затиснувши обома руками лопату, забувши про все на світі, кинувся до вовчиці, щоб розчавити їй голову. Реакція звіра була миттєвою: не встигла лопата ще й наполовину опуститися, як вовчиця вже втягнула голову між плечі й відразу після цього, ошкіривши зуби, атакувала, тому Ян Ке, який саме намірився вдарити її залізною палицею, влучив у повітря. Після кількох таких відступів і наступів, Ченю таки вдалося вдарити вовчицю лопатою по голові; Ян Ке також влучив один раз. Однак тварина тільки лютішала й скаженіла, раптом вона залізла в нору на відстань близько метра, а коли туди увірвався Ерлан, вона з усієї люті вкусила його за груди, тож собаці залишалося тільки відступити, заюшеному кров'ю і з почервонілими від люті очима, однак він знову загарчав і засунув голову в отвір, так що назовні видно було лише його великий хвіст, яким він постійно розмахував.
Чень Чжень раптом згадав про аркан, обернувся й миттю підібрав його з землі. Побачивши це, Ян Ке одразу ж відгадав його наміри й сказав:
— Правильно! Накинемо на неї аркан!
Чень Чжень розпустив арканну мотузку, готуючись прилаштувати напівкруглу петлю перед входом до нори: щойно вовчиця висунеться звідти, потрібно буде потягти за жердину в горизонтальному напрямку й скрутити мотузку, тоді петля затягнеться на вовчому тілі й можна буде витягнути звіра назовні. Після цього, напевне, можна буде розправитись зі звіром залізною палицею Яна Ке, залучивши до того ж двох собак. Чень Чжень так хвилювався, що не міг навіть дихати. Однак не встиг він ще прилаштувати мотузку, як з печери вискочив Ерлан, знову покусаний вовчицею, і своїми задніми ногами переплутав усю конструкцію, а за ним з'явилася й вовчиця із заюшеною кров'ю мордою і наступила своєю лапою просто на мотузку. Побачивши аркан і мотузку, вона заклякла, ніби наступила на оголений дріт великої напруги, й так злякалася, що залізла назад у печеру й не насмілювалася більше звідти показуватись. Чень Чжень нервував, тож спробував сам просунути голову в печеру й роздивитися: тунель там ішов під кутом у 35° і виглядав доволі стрімким, на глибині два метри він різко повертав, тож справжню глибину печери неможливо було визначити. Ян Ке був такий розлючений, що сам тричі проревів у нору, однак її глибокий чорний хід миттю поглинув його голос. Чень Чжень, розсердившись, рвучко сів на «приступку» на вході до нори й сказав:
— Який же я телепень! Потрібно було раніше згадати про аркан — уже б із цією вовчицею було покінчено. Щоб боротися з вовками, потрібно мати швидку реакцію, тут навіть маленька помилка не прощається.
Ян Ке ще більше переживав. Устромивши свою залізну палицю гострим кінцем у землю, він примовляв:
— Гадюка! Вона просто скористалася тим, що в нас немає рушниць. Якби була зброя, я б уже подивився, що в неї в черепку!
— Однак за наказом Комітету пасовища, нині оголошено найвищу бойову готовність і нікому не дозволено стріляти. Тож навіть якби в тебе й була рушниця, ти не міг би з неї вистрілити, — нагадав йому Чень Чжень.