Ґасмаа передала Ченю миску локшини з бараниною, ще й спеціально поставила перед ним невелику консервну банку з диким пореєм. Потім вона присіла перед піччю, щоб додати локші Старому, й сказала до Ченя:
— До слів Батька зараз мало хто дослухається — він учить інших не вбивати вовків, а сам перебив їх чимало… Хто ж буде йому вірити?
Старому лишалося тільки гірко посміятися, однак він відразу ж запитав Ченя:
— Ну а ти віриш словам Батька?
— Вірю, справді вірю. Якщо не буде вовків, степ буде дуже легко зруйнувати. Далеко-далеко на південному сході є країна Австралія. Вона має великі степові території, однак раніше там не було ні вовків, ні кролів. Потім люди завезли туди кроликів у свої господарства, однак частина цих кроликів утекла в степ, оскільки ж там не було вовків, то кролики дуже швидко розмножилися й перерили увесь степ, попсувавши землі своїми нірками, а також вигризли добру половину пасовиськ, чим завдали значних збитків австралійському скотарству. До яких засобів не вдавався уряд Австралії, нічого не допомогло. Зрештою, вони вирішили застелити землю металевою сіткою, щоб трава могла рости, але кролі не могли б звідти вилізти. Вони думали, що таким чином усі кролі поздихають під землею з голоду. Однак і цей план провалився, оскільки степ там великий і уряду не вдалося роздобути так багато сітки. Я раніше думав, що і в монгольському степу багато зайців, оскільки тут така гарна трава, однак коли потрапив до Орхону, помітив, що їх тут не так уже й багато. Це, напевне, завдяки вовкам. Коли я пас овець у степу, я багато разів бачив, як вовки ловили зайців, причому, якщо вовків двоє, то вони без здобичі точно не залишаться.
Під час цієї оповіді Старий занурився в свої думки і його погляд поступово пом’якшився. Він постійно бубонів до себе: «Австралія, Австралія, Австралія…», а потім сказав:
— Принеси мені завтра карту, я хочу подивитися, де є ця Австралія. Тепер якщо хтось заговорить про те, щоб повністю винищити вовків, я буду розповідати йому про Австралію. Кролі вміють зруйнувати степ, крім того, вони за рік можуть окотитися не один раз, а кроленят в одному окоті набагато більше, ніж цуценят в одному вовчому лігві. На зиму байбаки й пацюки зариваються глибоко в нори, однак зайці все одно вилізають у пошуках їжі, тож вони стають «зимовою поживою» для вовків, а завдяки тому, що вовк з’їсть зайця, цілими залишиться чимало баранів. Однак, якщо просто вбивати зайців, ніколи їх не переб’єш. Якби в степу не було вовків, то люди що три кроки натикалися б на заячі нори.
— Я завтра ж принесу вам карту, — швидко відповів Чень Чжень. — У мене є велика карта світу, на ній ви все зможете побачити.
— Ну гаразд! Ти втомився за останні дні, тож повертайся швидше додому відпочивати, — сказав Старий, однак, помітивши, що Чень не хоче йти, додав: — Ти, напевне, хочеш запитати свого Старого батька, як же витягти з того лігва цуценят?
Чень Чжень, трохи посумнівавшись, усе ж ствердно кивнув головою й сказав:
— Це ж я вперше витягаю цуценят, тож ви так чи інакше повинні допомогти мені досягти успіху.
— Я можу тобі підказати цього разу, але надалі не роби цього часто.
— Звісно, — дав ще одну обіцянку Чень Чжень.
Старий ковтнув молочного чаю й загадково посміхнувся:
— Якби ти не запитав свого Старого, то й думати було б годі тобі витягти тих цуценят. Однак, гадаю, тобі краще пожаліти цю вовчицю й не доводити цю справу до кінця.
— Але чому я не зможу дістати цих цуценят? — схвильовано запитав Чень.
Прибравши з обличчя посмішку, Старий сказав:
— Одну печеру ви підірвали, в іншу — залізли, тож там з’явився людський запах, а ще й отвір до неї заліпили. Вовчиця сьогодні ввечері неодмінно почне «переїжджати» — розриє один з потаємних ходів до печери й повиносить звідти цуценят до іншої, тимчасової печери, й заховає їх там. А за кілька днів знову переміститься до іншої печери, й так, поки не заховається надійно від людей.
— А цю тимчасову печеру легко знайти? — швидко запитав Чень Чжень, у якого аж тьохнуло серце від слів Старого.
— Людина навряд чи знайде, натомість собака може знайти. Твій рудий собака й обидва чорних цілком упораються. Я бачу, ти ніби заприсягнувся з цією вовчицею остаточно звести рахунки?
— Батьку, давайте ви завтра підете туди разом з нами, а то Ян Ке вже боїться усіх цих вовчих хитрощів!
— Завтра я повинен оглянути капкани на півночі, — засміявся Старий. — У ті капкани, які ми встановили вчора вночі, потрапив один великий вовк, однак я поки що його не чіпав. Північні зграї зголодніли й знову повернулися, тож завтра, можливо, доведеться уже звільняти від них усі капкани. А ти за найближчі два дні повинен гарно виспатися, щоб підготуватися до ловів, тож пошуки цуценят краще було б відкласти на потім, коли завершимо лови.