— Ні, — сказав Джейк. — Вона не бачила мене.
Роланд згадував ту ніч, коли він супроводив її на болото. Він знав, відчував, що в уяві вона бачила перед собою якесь інше місце, але яке саме — сказати не міг. Ті образи, що їх він був спроможний роздивитися в її думках, були дуже тьмяні. Тепер усе стало на свої місця. А ще він тепер знав, що Джейка турбує рішення його діна нічого не казати про це Сюзанні. Напевно, хвилювався він цілком слушно, але…
— Джейку, ти бачив не Сюзанну.
— Я знаю. Це та, чиї ноги на місці. Вона зве себе Мія. Вона вагітна й налякана до смерті.
— Якщо ти хочеш говорити зі мною дан-дін, розповідай усе, що ти бачив уві сні й що стурбувало тебе у ньому після пробудження. Тоді я зможу дати тобі пораду, керуючись мудрістю серця, яку маю в своєму розпорядженні.
— А ти мене… ти не сваритимеш мене, Роланде?
І знову Роланд не зміг приховати свого подиву.
— Ні, Джейку. Аж ніяк. Напевно, це ти мав би мене сварити.
Хлопчик кволо всміхнувся. Коні знову рушили вперед, цього разу трохи швидше, неначе знали, що неприємності позаду, і хотіли хутчіш проминути те місце.
Джейк не знав, що саме зможе розповісти, поки не почав говорити. Вранці, після пробудження, його знову скувала нерішучість щодо того, чи казати Роландові про Енді й Слайтмена-старшого. Врешті-решт він вирішив зробити так, як сказав йому Роланд, — розповідай усе, що ти бачив уві сні й що стурбувало тебе у ньому після пробудження, — і про зустріч біля річки промовчав. Справді, того ранку це здавалося йому значно менш важливим.
Він розповів про те, як Мія бігла донизу східцями, про її переляк, коли вона побачила, що в обідній (чи бенкетній, чи якій там) залі немає їжі. Потім кухня. Як вона знайшла смаженину, до якої присмоктався щур. Вбила конкурента. Зжерла здобич. Потім як він прокинувся в холодному поту, тамуючи крик.
Він замовк і нерішуче глянув на Роланда. Стрілець нетерпляче покрутив рукою — мовляв, продовжуй, закінчуй швидше.
«Добре, — подумав хлопчик. — Він обіцяв не сварити, а він додержує слова».
То була правда, та Джейк досі не наважувався розповісти Роландові, що він сам хотів було розпатякати все Сюзанні. Втім, свій головний страх він усе-таки висловив: якщо троє знають, а четверта ні, їхній ка-тет розбито, і саме тоді, коли він найбільше потребував міцності. Він навіть розповів Роландові старий анекдот про чоловіка, у якого в машині спустило колесо і він сказав: «Дурниці, воно ж тільки знизу пласке». Він не сподівався, що Роланд зрозуміє гумор і засміється, і його сподівання справдилися на сто відсотків. Але відчув, що стрілець трохи засоромився, і Джейк злякався. Він думав, що сором — це талан тих, хто не відає, що робить.
— А до минулої ночі втаємничених було менше, ніж троє, — нагадав Джейк. — Бо ти й мене намагався усунути. Хіба ні?
— Ні.
— Ні?
— Я просто дозволив подіям іти своїм плином. Едді я розповів, бо побоювався, що він може помітити її походеньки, коли вони спатимуть в одній кімнаті, й розбудити її. Я боявся того, що може статися з ними обома, якщо він це зробить.
— А чом би просто не розповісти їй?
Роланд зітхнув.
— Послухай, Джейку. Коли ми з друзями були малими хлопчиками, про наше фізичне тренування дбав Корт, про духовне — Ванней. Вони обидва намагалися навчити нас усього, що знали про моральність. А наші батьки в Ґілеаді навчали нас, що таке ка. А що батьки в нас були різні, то кожен з нас попрощався з дитинством, маючи трохи відмінні уявлення про те, що ж таке ка і що воно робить. Розумієш?
«Я розумію, що ти уникаєш відповіді на просте запитання», — подумав Джейк, але кивнув.
— Мій батько багато розповідав мені про нього, і багато з того всього я вже забув, але одне чітко врізалося мені в пам'ять. Він сказав: коли ти вагаєшся, не роби нічого, нехай ка зробить усе за тебе.
— То це воля ка, — розчаровано протягнув Джейк. — Роланде, це нам не дуже допоможе.
У хлопчиковому голосі Роланд почув стурбованість, але зачепило його за живе саме розчарування. Він повернувся в сідлі, розтулив було рота, зрозумів, що зараз проллється потік пустопорожніх виправдань, і закрив рота. Замість виправдовуватися він сказав правду.
— Я не знаю, що робити. Може, ти мені підкажеш?
Хлопчик небезпечно густо почервонів, і Роланд зрозумів, що Джейк подумав, ніби він з нього глузує, боги милосердні. Що він сердиться. Цей брак розуміння з Джейкового боку не міг не лякати.
«Він має рацію, — подумав стрілець. — Наш ка-тет таки розпався. Поможіть нам боги».
— Не треба так, — сказав Роланд. — Почуй мене, прошу. Послухай. До Кальї Брин Стерджис їдуть Вовки. В Нью-Йорку Балазар і його джентльмени. Невдовзі доведеться мати справу і з тими, і з тими. Чи Сюзаннина дитина почекає, поки ми так чи інакше розв'яжемо ці проблеми? Я не знаю.
— Вона навіть не схожа на вагітну, — ледь чутно сказав Джейк. Барва вже трохи відринула від його щік, але він досі не підводив голови.
— Ні, — погодився Роланд, — не схожа. Її груди трохи повніші, може, стегна також, але це все. Тому в мене є слабка надія. Я маю сподіватися, і ти теж. Бо на додачу до Вовків і справи з трояндою є ще чорна Тринадцятка, з якою теж треба щось робити. Здається, я знаю… сподіваюся на це… але спершу треба знову поговорити з Хенчиком. І дослухати до кінця історію панотця Каллагена. Ти вже думав про те, щоб самому щось розповісти Сюзанні?
— Я… — Джейк закусив губу й замовк.
— Бачу, що думав. І викинув цю думку з голови. Якщо, крім смерті, щось і здатне навіки розбити нашу співдружність, Джейку, — то це піти проти моєї волі. Я твій дін.
— Я знаю! — мало не прокричав Джейк. — Думаєш, я дурний?
— А ти думаєш, мені це подобається? — так само гнівно відповів Роланд. — Невже ти не розумієш, наскільки легше мені було до того, як… — Він затнувся, злякавшись тих слів, що мало не прозвучали.
— До того, як з'явилися ми, — договорив за нього Джейк рівним голосом. — Може, для тебе це буде сюрпризом, але ми сюди не просилися. А я не просив тебе кидати мене в темряву. Вбивати мене.
— Джейку… — Стрілець зітхнув, підняв руки і знову опустив їх на стегна. Попереду вже виднів поворот до обійстя Джефордсів, де на них чекали Едді й Сюзанна. — Я можу лише повторити те, що вже казав: коли людина вагається, краще скласти руки й чекати, поки ка все зробить за неї. Якщо втручатися, можна тільки нашкодити, так буває майже завжди.
— Роланде, люди в Нью-Йорку називають це відмазкою. Відповідь, у якій насправді відповіддю і не пахне. Просто спосіб схилити людей до того, що тобі потрібно.
Роланд замислився. Його губи стислися.
— Ти просив мене про пораду.
Джейк сторожко кивнув.
— Тоді ось те, що я скажу тобі дан-дін. По-перше, ми втрьох: ти, я, Едді, — поговоримо з Сюзанною ан-тет до приходу Вовків і розповімо їй усе, що знаємо. Що вона вагітна, що її дитина — від демона, і в цьому практично не лишається сумнівів. Що вона створила жінку на ім'я Мія, щоб та була матір'ю її дитини. По-друге, ми більше це не обговорюємо, поки не настане час їй розповідати.
Джейк обміркував ці слова, й мало-помалу його обличчя прояснялося від полегшення.
— Ти серйозно?
— Так. — Роланд намагався не показати, як образило й розсердило його це питання. Зрештою, він розумів, що у хлопчика є підстави про таке питати. — Я обіцяю і клянуся своєю обіцянкою. Задоволений?
— Так! Цілком!
Роланд кивнув.
— Я роблю це не тому, що переконаний, що так правильно. Я роблю це, бо ти в цьому переконаний, Джейку…
— Хвилиночку, — перебив Джейк. Його усмішка зів'яла. — Не звалюй усе на мене. Я ніколи…
— Дай мені спокій з цими нісенітницями, — сказав Роланд сухим і далеким тоном. Не часто Джейк чув, щоб він так розмовляв. — Ти хочеш приймати чоловіче рішення. Я тобі дозволяю, інакше й бути не може, бо ка призначило тобі роль чоловіка у великих подіях. Ти все це почав, коли поставив під сумнів моє рішення. Тепер ти це заперечуєш?
Джейк поблід, потім почервонів і знову зблід. Він так перелякався, що просто похитав головою, не сказавши ні слова.