— Авжеж, я покажу все, що знаю сама, — сказала Залія й сором'язливо глянула на Сюзанну.
— Тоді за дев'ять днів ти, Марґарет, Розаліта і Сейрі Адамс прийдете до будинку Старого, і ми побачимо, що ви вмієте.
— У тебе є план? — спитав Тіан, і його очі загорілися надією.
— До того часу буде, — відказав стрілець.
Вони поїхали до містечка вчотирьох. Їхні коні скакали поряд однохіддю, поки попереду не показалося перехрестя Східного шляху з іншим, що вів на північ і південь. Там Роланд зупинив коня і сказав:
— Тут я вас ненадовго залишу. — Він показав на північ, у бік пагорбів. — За дві години звідси є поселення, яке Народ-Шукач називає Манні-Кальєю, а інші Манні-Редпас. Та хай як воно зветься, то їхня домівка, маленьке село всередині більшого. Там я зустрінуся з Хенчиком.
— Їхнім діном, — уточнив Едді.
Роланд кивнув.
— За селищем манні є кілька закритих шахт і багато печер. До них їхати годину чи менше.
— Те місце, яке ти показував на карті двійнят Тейвері? — спитала Сюзанна.
— Ні, але близько звідти. Печера, яка мене цікавить, зветься Печерою дверей. Ми почуємо про неї сьогодні від Каллагена, коли він завершуватиме свою розповідь.
— Ти знаєш напевне чи це лише твоя інтуїція? — поцікавилася Сюзанна.
— Я знаю від Хенчика. Він розповів мені вчора ввечері. І також розповідав про панотця. Я міг би розказати вам, але краще нам почути все від самого Каллагена. В будь-якому разі, та печера буде для нас важлива.
— Це дорога назад, так? — спитав Джейк. — Ти вважаєш, що це шлях до Нью-Йорка.
— Більше того, — відповів стрілець, — Я думаю, що з чорною Тринадцяткою в тій печері нам може відкритися шлях до будь-якого місця й будь-якого часу.
— І до Темної вежі? — хрипким шепотом спитав Едді.
— Цього я сказати не можу, — похитав головою Роланд. — Але, думаю, коли Хенчик покаже мені печеру, я дізнаюся більше. Тим часом у вас трьох є справи в крамниці Тука.
— Справи? — здивувався Джейк.
— Так. — Роланд, балансуючи з кошелем на колінах, сягнув рукою вглиб, пошукав щось і нарешті витяг шкіряного мішечка на зав'язці, якого жодне з них не бачило раніше.
— Його дав мені батько, — відсторонено сказав він. — Окрім руїни, на яку перетворилося моє молоде лице, це єдине, що в мене лишилося з тих часів, коли ми з друзями приїхали до Меджису.
Вони всі дивилися з благоговінням і думали про одне: якщо стрілець сказав правду, то цьому шкіряному мішечку, напевно, сотні й сотні років. Роланд розшнурував його, зазирнув досередини й кивнув.
— Сюзанно, простягни руки.
У її складені ківшиком долоні він висипав десять срібних монет, спорожнивши гаман.
— Едді, тепер ти.
— Е-е, Роланде, я думаю, там дубль пусто.
— Простягни руки.
Знизавши плечима, Едді послухався наказу. Роланд перевернув гаман і висипав десять золотих монет. Мішечок знову був порожній.
— Тепер Джейк.
Хлопчик підставив долоні. З кишені спереду його пончо стирчала цікава Юкова пичка. Цього разу мішечок видав півдюжини блискучих коштовних каменів і знову спорожнів. Сюзанна охнула.
— Це лише гранати, — мало не вибачаючись, пояснив Роланд. — Я чув, що в цих краях на них можна дещо виміняти. Небагато, звісно, але для хлопчачих потреб цілком досить.
— Круто! — розплився в широкій усмішці Джейк. — Кажу спасибі! Велике-велике!
Мовчки чудуючись, вони дивилися на порожній мішечок. І Роланд усміхнувся.
— Та магія, яку я колись знав чи до якої мав доступ, давно згинула. Але перед вами її маленькі рештки. Як мокре листя чаю на дні чайника.
— А там ще щось є? — спитав Джейк.
— Ні. Але з часом, може, й з'явиться. Це чарівний гаманець. — Роланд поклав старовинний мішечок назад у кошіль, витяг натомість трохи тютюну, якого дав йому Каллаген, і скрутив цигарку. — Ідіть до крамниці. Купіть усе, що забажаете. Кілька сорочок, наприклад, і мені одну, як ви не від того. Мені вона не завадить. А потім вийдіть на веранду і відпочиньте там. Сеєві Туку це не вельми сподобається, ніщо в світі не завдало б йому більшої втіхи, ніж побачити наші спини, що віддалятимуться на схід, до Краю грому. Але й кишнути вас звідти він не наважиться.
— Хай тільки спробує. — Едді торкнувся руків'я Роландового револьвера.
— Це вам не знадобиться, — сказав Роланд. — Покупці затримають його за прилавком. А ще настрій селян.
— Вони поволі хиляться на наш бік?
— Так, Сюзанно. Якщо запитаєш у них у лоб, як я в сей Джефордс, вони не дадуть відповіді, тож поки що ліпше не питати. Але так. Вони збираються битися. Або дозволити нам битися за них. І їх можна зрозуміти. Битися за тих, хто не може себе захистити, — наша робота.
Едді розтулив було рота, щоб розповісти Роланду те, що почув від діда, але потім вирішив промовчати. Адже Роланд нічого не запитував, хоча саме для цього й відправив їх із Сюзанною до Джефордсів. Сюзанна також нічого не спитала. Навіть словом не згадала про його розмову зі старим Джеймі.
— Ти питатимеш у Хенчика те, про що питав місіс Джефордс? — поцікавився Джейк.
— Так, — відповів Роланд. — Питатиму.
— Бо знаєш, якою буде його відповідь.
Роланд кивнув і знову всміхнувся. Холодною, як відблиски сонця на снігу, була та усмішка.
— Стрілець ніколи не ставить такого питання, якщо не впевнений у відповіді, — сказав він. — Зустрінемося в панотця за вечерею. Як усе пройде вдало, я повернуся, щойно сонце сяде за обрій. Ви всі як, добре? Едді? Джейку? — Ледь помітна пауза. — Сюзанно?
Всі кивнули. І Юк теж.
— Тоді до вечора. Поводьтеся добре, і нехай сонце не світить вам у вічі.
Він пришпорив коня і повернув на занедбану дорогу, що вела на північ. Вони проводжали його поглядами, поки він не зник з поля зору. І як завжди, коли він їхав і вони лишалися самі, їх трьох опанувало складне почуття: частково страх, частково самотність і частково — знервована гордість. З ним вони поїхали далі до містечка, трошки щільніше зімкнувши коней.
— Ні, ні, ні, шоб того брудного шалапутного звіра тут не було, не пущу! — закричав Ебен Тук з-за прилавку. У нього був писклявий, майже жіночий голос, який, мов уламком скла, дряпав сонну тишу крамниці. Він показував на Юка, який визирав з передньої кишені Джейкового пончо. Нечисленні покупці, що розбрелися всією крамницею, здебільшого жінки, вдягнені в сукні з домотканої матерії, озирнулися на галас.
Біля прилавку стояли двоє робітників ферми, в простих коричневих сорочках і брудних білих штанях і в'єтнамках. Вони поспіхом позадкували, неначе очікуючи, що двоє чужинців зі зброєю зараз же дістануть револьвери й полетить сей Тук із кулею в грудях до самої Кальї Бутгіл.
— Так, сер, — миролюбно сказав Джейк. — Вибачте. — Він витяг Юка з кишені пончо і посадив на залитий сонцем ґанок біля самих дверей крамниці.
— Сиди, малюк.
— Юк сиди, — сказав шалапут і обкрутився пружинкою-хвостом.
Джейк приєднався до друзів, і разом вони зайшли до магазину. Сюзанні запахло тими крамницями в Міссісіпі, де вона бувала: змішаними пахощами солонини, шкіри, прянощів, кави, нафталіном і давнім ошуканством. За прилавком стояла велика дерев'яна діжка зі зсунутою вбік кришкою. Біля неї висіли на гвіздку щипці. З діжки йшов міцний аромат огірків у розсолі, від якого щеміло в очах.
— У борг не даю! — закричав тим самим пронизливо-неприємним голосом Тук. — Нетутешнім у борг не даю і не даватиму ніколи! Так і знайте! Кажу спасибі!
Сюзанна взяла Едді за лікоть і застережливо стисла. Едді нетерпляче скинув її руку, але, коли заговорив, його голос був так само спокійний, як і Джейків.
— Кажу спасибі, сей Тук, нам не потрібно в борг. — І додав фразу, яку чув від панотця Каллагена: — Ніколи в житті.
Відвідувачі крамниці схвально забурмотіли. Ніхто більше навіть не намагався вдавати, що вибирає товар. Тук почервонів. Сюзанна знову взяла Едді за руку й цього разу, стискаючи, всміхнулася до нього.
Попервах вони мовчки скуповувались. Але потім до них стали підходити люди (всі вони були присутні в Павільйоні два вечори тому). Вони віталися й несміливо запитували, як їм ведеться. Всі троє відповідали, що ведеться їм добре. Вони розжилися сорочками для себе й двома — для Роланда, джинсовими штанами, спідніми сорочками і трьома парами шорбутсів, на вигляд бридких, але міцних. Джейк узяв пакет цукерок, показавши на нього Тукові, котрий повільно й неохоче поклав його в плетену торбу. А коли хотів купити ще й мішечок тютюну й папіросного паперу для Роланда, Тук, страшенно зрадівши, йому відмовив.