- Чому? – запитав Вайман.
- Чому що?
- Ти хочеш передавати інформацію іншій стороні.
- Мотивація – це моя справа.
- Послухай. – усміхнувся майор. – Ми вже деякий час граємо в цю гру. І обидва знаємо, що і як. Я поки що цього не купую.
– Купиш, коли почуєш те, що я скажу.
- Скоріше – ні.
– У мене є достовірна інформація про планований замах на президента. Точніше, на всіх трьох, вашого, литовського та українського. Сьогодні.
Вайман застиг. Оце була новина. Вже давно ходили чутки про підготовлене вбивство чи викрадення глави української держави. І не тільки чутки. СБУ через старого знайомого повідомила (не вдаючись у подробиці), що зірвала щонайменше дві конкретні спроби нападу. Це було логічно. Російська військова доктрина передбачала наведення максимального хаосу в лавах противника на підготовчому етапі. Позбавлення керівництва країни, яка стане об’єктом завоювання, цілком вписувалося в це припущення.
Але про поляка та литовця майор нічого не чув. Цікаво, що в жодному з щоденних звітів розвідки про це не повідомлялося. Що ще дивніше, про це під час вчорашнього відеобрифінгу не згадав начальник Східного управління Служби військової розвідки, зазвичай добре поінформований полковник Малішевський.
- Будь-які подробиці? - запитав він.
Уперше чоловік ніби не визначився.
- Мої правила купуєш? – хотів він знати.
- Скажу, коли даси більше конкретики.
- Дві незалежні групи діятимуть за окремими сценаріями. Одна підійде впритул, інша атакуватиме на відлеглості.
- Вони хочуть ліквідувати всіх трьох одним махом?
- Така передумова.
- Це дуже цікаво.
- Я знав, що вас зацікавить тема.
- Таким же чином ти можеш нас і дурити.
- Зачекай кілька годин. Сам побачиш.
Вайман сів на стілець. Москалевич усе ще стояв.
- Ви хочете напасти на двох президентів країн НАТО.
- Усі докази вказуватимуть на те, що атаку здійснили українські праві екстремісти.
- Немає сенсу. Тут навіть крайні розуміють, що Україні потрібна допомога Заходу. Ніхто цього не купить.
- Польща і Литва, на думку Заходу, є Заходом лише риторично, і то не завжди. Захід допомагає лише тоді, коли це збігається з його інтересами. І загалом це не так. Якщо почнеться війна, допомога Україні, наприклад, буде дуже невигідною для Німеччини.
Вайман змушений був з ним погодитися. Розрив у сприйнятті російської загрози – і загалом, російських цілей і методів дій – між старим Заходом і країнами східного флангу був фундаментальним і непереборним.
- Почнеться повноцінний бордель, – продовжив росіянин. – У Києві почнуться заворушення. Якісь люди з криками польською мовою підпалять посольство Росії. Всі почнуть стріляти в усіх. І ми просто перейдемо кордон під гаслом відстоювання власних інтересів.
Вайман знову мусив погодитися. Сценарій точно збігався з моделюванням, виконаним у його материнській фірмі. Навіть сьогодні, через вісім років після анексії Криму та створення маріонеткових народних республік у Донецьку та Луганську, росіяни мали чимало прихильників в Україні, зокрема й у самому Києві.
– Добре, – сказав він. – Вкажи місцезнаходження обох диверсійних груп.
Москалевич відкрив рота, але більше нічого сказати не встиг. Троє чоловіків вбігли до квартири настільки тихо, що Вайман помітив їх лише тоді, коли вони відкрили вогонь.
Треба визнати, що Москалевич зреагував значно швидше за майора. Можливо, на відміну від свого польського колеги, він не втрачав дорогоцінної секунди на роздуми, як, у біса, троє нападників непомітно проникли в квартиру.
Або, можливо, він очікував нападу (це вірно; Вайман також повинен бути пильним). У будь-якому випадку, коли перша куля вилетіла з подовженого ствола з глушником, росіянин, уже зі зброєю в руках, ухилявся з котячою швидкістю. Тому нападник промахнувся, а на додаток в нього влучили. Куля, випущена з пістолету Москалевича, влучила йому в шию і повалила на землю. На жаль, наступний з агресорів не промахнувся: з руки полковника хлинула кров. Незважаючи на шок і біль, Москалевич продовжував стріляти, що, швидше за все, врятувало йому життя, а можливо, їм обом; нападник отримав кулю в око і перестав становити загрозу.
Третій, тримаючи в руках невеликий автомат із заводським глушником, кинувся вбік, сходячи з поля зору Москалевича. До цього часу Вайману, на щастя, вдалося вийти із заціпеніння. Зброя опинилася в руці без участі свідомості.