Вайман вдивлявся в документ і вагався. Той виглядав справжнім, Толяк також виглядав цілком справжнім, і майор чув про нього в кількох інших випадках.
- Цікаво, – сказав Ференц. – Ми ж зустрічалися вранці.
Непоставлене запитання зависло в повітрі. Толяк не збирався їм відповідати.
- Я теж спілкувався з начальником, він згадав вас, але ні слова про розслідування. Ні про ваші права, ні про цих двох, — продовжував капітан, неохоче дивлячись на Кшептовського й Кіку. Неохота була поміркованою, бо розвідник усвідомлював, наскільки вони йому допомогли в боротьбі з росіянами.
- То, можливо, пан капітан люб’язно подзвонить до пана полковника, і ми роз’яснимо сумніви, – відповів Толяк. – Або продовжимо. Ми й справді не маємо часу.
Ференц глянув на Ваймана. Майор повернув документ Толяку й злегка знизав плечима. Він більше не виказував злості – що лише підтвердило підозри Кшептовського щодо штучності вибуху. Йому зовсім не подобався цей тип. А от головний підозрюваний, Ференц, справив на жителя Закопаного хороше враження. Сильний, енергійний, у нього щире, гарне обличчя, та виглядав він компетентним. Що, звичайно, було несуттєвим враженням і не обов’язково мало свідчити на його користь.
- Добре, – сказав Ференц, сідаючи в крісло. - Я слухаю.
Толяк дав знак Кшептовському продовжити цей дивний, майже публічний допит. Спочатку вони мали намір поговорити з Ференцем без свідків, але ні Лєна, ні Вайман не хотіли про це й чути. Або поговоримо разом, або попрощаємось, – сказав керівник резидентури. Поки що Толяк не хотів застосовувати силу, тому погодився на цю умову.
- По-перше: сьогодні вас двічі атакували росіяни. Ми ідентифікували людину, яка йшла з капітаном Ференцем, як полковника Сергія Москалевича з ФСБ. Відразу після цього була атака, друга за день. Вранці ви троє брали участь у стрілянині в іншій частині міста. Хто на вас напав і чому? Хто був метою? Чому ви зустрілися з Москалевичем?
- У пана є сертифікат, у них – ні, – сказав Вайман, вказуючи на Кшептовського та Кіку. – Боюся, це секрет.
- Боюсь, не для нас, – відповів Кшептовський. – Полковник Толяк надав нам сертифікати доступу до секретної інформації.
Толяк знову поліз за пазуху й витяг інший документ. Вайман подивився. Його плечі трохи опустилися. Без сумніву, Толяк і його колеги добре підготувалися до розмови.
- Москалевич вирішив перейти на наш бік, – з неохотою в голосі пояснив він. – Саме завдяки йому СБУ змогла ліквідувати диверсантів.
- Гаразд. Чи був Москалевич мішенню?
- Так.
- Росіяни двічі мали точну інформацію про його місцезнаходження. Звідки?
- Ми намагаємося розібратися.
- Якби ви більше старалися, то могли б уникнути вечірнього нападу. – не втримався від зловтіхи Толяк.
Кшептовський пильно подивився на Ференца. Капітан відчув себе учнем, викликаним відповідати до дошки.
– Я не маю з цим нічого спільного, – відповів Ференц, сердито дивлячись на горця. – А у вас немає жодного доказу, що у мене щось є.
– Я нічого такого не казав. – тепло посміхався Кшептовський, що незмінно робило його схожим на голодного крокодила, про що він чудово знав. – Але у нас щось інше. – Великий горець дістав мобільний телефон. На ньому була інформація про Ференца. Разом з тою, що була вилученою з його особистої справи. – З дві тисячі п'ятнадцятого по дев'ятнадцятий рік ви були оперативним офіцером у Білорусі, це вірно?
- Так.
- І що ви там робили?
- Я провів кілька успішних операцій з вербування, – подразненим голосом відповів Ференц.
- Викладіть коротко.
Ференц глянув на Ваймана. Майор жестом попросив його відповісти на запитання. За кілька хвилин він поділився тим, що вони вже знали. Кшептовський хотів, щоб розвідник розслабився. І він свого досяг.
- А потім ви повернулися до Польщі.
- Я захворів. Довелося лікуватися.
- Чим захворів?
- Вірус гепатиту С.
- Це серйозно.
- Ви б не хотіли цього випробувати на собі.
- Де ви лежали?
- У Варшаві, на Шасерів.
Кшептовський глянув на нього. Ференц не відводив погляду, поводився спокійно, впевнено, майже розслаблено. Зразок людини, якій нічого приховувати. Від початкового опору не залишилося навіть сліду.
- Це дуже цікаво, – сказав через деякий час закопанець. – Бо мені здається, що в такому випадку ти мав бути в інфекційному відділенні.
- Тобі вірно здається.
- Чому ж ти насправді лежав в травматології?
- Дурниці!
- Не зовсім, – Кшептовський підняв смартфон, щоб Ференц міг добре на неї подивитися. – Твоя правдива медична документація з Шасерів, тому що такі речі ніколи не гинуть назавжди. Є навіть прізвище лікуючого лікаря, анестезіолога, хірурга тощо. Протягом трьох тижнів ти лежав в окремій палаті на травматологічному відділенні. Потім тебе перевели у відділення внутрішньої медицини, де ти провів наступні кілька тижнів.