Так чи інакше, але легенда ФСБ, всесильний полковник Сергій Москалевич, вже не становить загрози, принаймні в найближчому майбутньому. І саме найближчі години визначатимуть успіх місії. Фомін багато в чому знав загальний план цього етапу війни, а про решту здогадувався. Його люди були одним із елементів, дуже важливим, навіть вирішальним, але не єдиним. Операцію, сплановану з розмахом і фантазією, завершать інші. І разом вони будуть святкувати успіх.
Він докоряв собі за цю думку. Бажання тріумфу не було у його характері. Вони усунули одну з перешкод, але ще не виграли війну. Насправді вони навіть не виграли першу битву.
- Ви знаєте, хто ці люди?
- Той, хто за кермом, точно Ференц. Одна з жінок – Мокржицька. Інших двох не знаю.
- Поляки?
- Важко сказати. Великий добре стріляв. Власне, він сам опікувався нашими.
Фомін запалив.
- Дивно, навіщо полковник прийшов до поляків, – пробурмотів він собі під ніс.
Шатович не відповів.
- Нехай вас хтось перев'яже, – наказав Фомін, відмовившись від припущень про мотиви Москалевича. Щось в цій всій справі для нього не грало. Кожен, хто переходив на інший бік, йшли до американців чи англійців. Фомін не міг пригадати моменту, щоб хтось важливий попросив притулку в країні Східної Європи. Треба буде розпитати нагорі, покопирсатися. У нього були близькі друзі, які були чудово обізнані з тектонікою кремлівських залежностей. Вони допоможуть. Вони вірили в справу, тому допомагали охоче. – Ти стікаєш кров'ю. А ти мені потрібен у хорошій формі.
- Зараз займусь цим.
- Скажи людям, що ми виїжджаємо через п’ятнадцять хвилин.
- Звичайно, товаришу майоре.
***
- Ти серйозно? – запитав Толяк. Він був щиро вражений. Вайман щойно закінчив розмову з Холиченко.
- Цілком серйозно. Президент Зеленський запросив нас усіх трьох до президентського палацу на 22:00. Він хоче подякувати нам особисто за допомогу в ліквідації російських диверсійних груп.
Толяк подивився на Ваймана з недовірою, ніби не погоджуючись з тим, що керівник розвідувального відділу в Києві погодився поставити людину, щодо якої були дуже серйозні підозри (оскільки Ференц не навів їм жодних особливих аргументів, щоб змусити їх думати інакше). в безпосередній близькості до глави Української держави.
Вайман поворухнувся. Йому стало зрозуміло, що він не може втекти від відповіді.
- Чи можна приватно? - спитав він.
Толяк кивнув. Обоє подали знак своїм колегам. Обидві пари вийшли з кімнати.
Вони сіли один навпроти одного. Квартира була дуже скромною. На останній поверх багатоповерхового будинку жахливо розхитаний ліфт підіймався цілу вічність. Але квартира була гарно розташована: якщо далеко висунутися з вікна маленької кімнати і подивитися ліворуч, було видно президентський палац.
- Малішевський ніколи не згадував мені про це, ніколи, – рішуче сказав Вайман. – Він прислав мені цього хлопця як досвідченого оперативника з досконалим знанням російської мови. Я знаю його два роки, і він жодного разу не підводив. Ніколи я не мав проти нього жодних заперечень. Сьогодні вранці він поводився так, як треба, і зараз теж, я чую...
- Вірю, – погодився Толяк. Він відчував голод і спрагу. Лише тепер він зрозумів, що в останнє поїв, причому, дуже скромно, перед обідом. А гаряча вечеря була два дні тому. – Що не змінює того факту, що у вас є кріт.
- Пан цього не знає. Він може бути в посольстві, а не у нас.
- Структура розкриття вказує на вас.
У Ваймана не було аргументів для суперечки. Йому доведеться поговорити з Малішевським.
- Ми повинні піти на цю зустріч, пане полковнику, – сказав він. – Нас запросили всіх трьох, поіменно. Я не можу так просто пояснити відсутність капітана Ференца.
- Ти можеш дати йому якесь термінове, – Толяк підняв обидві руки і показав "лапки" – "завдання".
- Я не хочу пояснюватися перед українцями.
- Але ви готові ризикнути. Хлопець зробив промах і здав білоруському КДБ дуже цінну інформацію. Це факти, які він визнав. Звідки ти знаєш, що він більше нічого не видає?
- Він ненавидить росіян. У нього мала бути справді особлива причина.
Толяк скривився. Його співбесідник незграбно грав наївного. Вони обидва чудово знали, що в цій професії найбільше значення мають інтереси. Особисті симпатії та антипатії мали маргінальне значення, часто не мали жодної ваги.
- Все, що мені потрібно зробити, це зателефонувати Холиченку і натякнути, що у нас є кілька запитань до капітана Ференца, – запропонував Толяк.