Коли пробив час нападу, сталося кілька подій одночасно.
Вікна чотирьох далеких квартир, розкиданих по районах Києва, відчинилися, як за командою. Через кілька секунд з них вилетіли безпілотники KUB-BLA, які працювали в автономному режимі і запускалися з гідравлічних пускових установок. Вони були такі тихі й маленькі, що на тлі нічного неба їх ніхто не помітив. Через недосконалу систему наведення вони не особливо підходили для атаки рухомих цілей, але в даному випадку перед ними такого завдання ніхто і не ставив; вони мали влучити в будівлю. Звісно, трьохкілограмова боєголовка не могла завдати серйозної шкоди, але знову ж таки від неї вимагали не цього. Йшлося про класично зрозумілу диверсію, операцію, яка відволікає і заплутує. Дрони чудово впоралися з цією роллю. Завдяки конструкції літаючого крила з незначною радіолокаційною сигнатурою та майже безшумним електродвигуном, їх виявилося важко помітити українським системам спостереження, які зреагували лише тоді, коли чотири крихітні літаки були майже над президентським палацом.
Друга подія сталася набагато ближче до палацу.
Специфіка цього місця полягала в тому, що частина вулиці Банкової, де знаходилася адміністрація президента, знаменитий Будинок з химерами та не менш відомий (і красивий) Будинок плачучої вдови, що знаходився трохи далі, була відокремлена від вулиць решти міста суцільною огорожею, з воротами, що охороняються озброєною вартою. Всередині була закрита зона, але доступ до воріт був вільний, з обох боків, як з вулиці Інститутської, так і за півкілометра, з вулиці Лютеранської.
Дві пари темних фургонів одночасно звернули з обох вулиць на Банкову і почали під’їжджати до воріт.
Машини виглядали як звичайні розвізники Mercedes Sprinter від відомої київської кейтерингової компанії, що спеціалізується на італійській кухні, з відповідними емблемами на бортах, розмальованими яскравими кольорами. Пропозиція компанії була настільки насиченою і привабливою, що нею зацікавився відділ матеріально-технічного забезпечення Адміністрації президента і регулярно замовляв великі партії гарячих і холодних страв. Компанію, як і багато інших у місті, заснував два роки тому резидент ФСБ, виділивши для цього значні кошти. Його завдання полягало в тому, щоб запропонувати найкращий можливий продукт і завоювати довіру клієнтів, що було більш ніж досягнуто. Товарообіг зростав, тому було придбано кілька додаткових транспортних засобів. Кияни вже звикли до них, тож того вечора на типові фургони ніхто не звертав уваги, включно з охороною, яка захищала доступ до палацу.
Ці машини, однак, мали мало спільного зі звичайними фургонами (хоча зовні вони так і виглядали), оскільки були перетворені на легкі броньовані автомобілі, стійкі до кулеметного вогню та удару осколками. Вони були озброєні вежею, що висувалася гідравлічним пристроєм, з півдюймовою гарматою Корд; крім механіка-водія і навідника, фургони могли перевозити максимум вісім десантників з повним спорядженням.
Вони були розроблені як ідеальний інструмент для гібридної війни.
Фургони, яких ніхто не непокоїв, від'їхали від штаб-квартири компанії (власник і засновник якої вже дві години їхав до кордону з Білоруссю) і під'їхали до палацу, на борту їх було двадцять вісім осіб. Після повороту на вулицю Банкову вони (кожна пара зі свого боку) пригальмували, все ще ідеально синхронно. При цьому вони дібрались до воріт, що відокремлюють територію президентської резиденції від зовнішнього світу. В обох випадках охоронці, побачивши знайомі автомобілі, не запідозрили небезпеки. Проте командир штурмовиків знав, що цього разу він не міг просто зупинитися, показати документи та наказ і чемно чекати, поки відчиняться ворота. Охоронці завжди заглядали всередину, щоб хоча б на короткий час перевірити, чи відповідає вантаж пред’явленому документу. Цього разу вантажем були озброєні до зубів бойовики сумнозвісного формування, офіційно відомого як Спецназ, а формально – 8-го управління ГРУ. Тож автомобілі під’їхали лише на метр до поліцейського поста, а з обох боків із вікон з'явилися стволи рушниць із глушниками й відкрили вогонь. Охоронці були повністю заскочені — більшість із них померли, не встигнувши навіть доторкнутися до зброї. Лише один із них, який охороняв вхід з боку Лютеранської, зреагував швидше за інших, мабуть, тому, що стояв далі, трохи прикритий менш щасливим колегою, і перший залп пройшов повз нього. Йому вдалося підняти автомат, перезарядити і запустити десяток куль у кабіну першого "Мерседеса", перш ніж його вразили кулі. Проте жодних пошкоджень бронемашині це не завдало. Машини заревли налаштованими двигунами, стрибнули вперед, вдарялися укріпленими бамперами об сталеві прути воріт, ламали їх і мчали вперед.