Алекс нахилився до Даффі й довірчим тоном сказав:
— Віллі — він у нас політик.
На обличчі Даффі майнула ледь помітна тінь цікавості, але її враз поглинуло застигле масне кружало, що його являло собою те обличчя в стані спокою. Він навіть не подивився на Віллі.
— Атож,— провадив Алекс, нахилившись ще ближче до Даффі й кивнувши на Віллі,— він справді політик. Там, у Мейсон-Сіті.
Голова містера Даффі важко зробила чверть оберта вбік, і його блідо-голубі очиці намацали Віллі, так наче дивилися на нього з чималої відстані. Навряд чи містера Даффі могла так вразити згадка про Мейсон-Сіті — а от те, що Віллі міг бути десь політиком, навіть у Мейсон-Сіті, де свині напевне чухають боки об підмурок поштової контори, становило сяку-таку проблему, і вона заслуговувала трохи уваги. Отож містер Даффі й звернув свою увагу на Віллі і розв’язав ту проблему. Розв’язав, дійшовши висновку, що ніякої проблеми немає. Не може Віллі бути політиком. Ні в Мейсон-Сіті, ні десь-інде. Алекс Майкл — відомий брехун, і неправдиві його слова. Досить раз поглянути на Віллі, аби побачити, що він ніколи не був і не буде політиком. І Даффі поглянув на Віллі й розважив, що той — ніякий не політик. А тоді мовив: «Еге»,— з незграбною іронією в голосі й неприхованою недовірою на обличчі.
Не скажу, що я дуже дорікаю містерові Даффі. Він опинився віч-на-віч із цариною таємниці, де летять шкереберть усі наші розрахунки, де потік часу поринає в піски вічності, де дослід спростовує формулу, де панують хаос та прадавня ніч і, заснувши під наркозом, ми чуємо навколо сміх. Але Даффі того не знав, отож і сказав: «Еге».
— Еге,— луною озвався Алекс, проте без іронії, і додав: — І Мейсон-Сіті. Він там окружний скарбник. Правда ж, Віллі?
— Так,— підтвердив Віллі.— Скарбник.
— О боже,— прошепотів Даффі з таким виглядом, ніби раптом виявилося, що він будував усе на піску й жив серед примар.
— Атож,— провадив Алекс.— І сюди він приїхав у справах округи, хіба ні, Віллі?
Віллі кивнув головою.
— З приводу позики,— пояснив Алекс.— Вони там збираються будувати школу й хочуть випустити облігації.
Губи Даффі заворушились, і за ними ледь зблиснуло золото зубних протезів, але він не промовив жодного слова. Надто безглуздим усе те здавалося.
Одначе Алекс казав правду. Віллі був тоді окружним скарбником і того давнього дня приїхав до міста в справі позики на будівництво школи. Позику було випущено, школу збудовано, і ось через дванадцять з лишком років великий чорний «кадилак» Хазяїна швидко минув ту школу, а тоді Ласун уже по-справжньому натиснув на газ, і ми помчали вперед тим-таки майже новим шосе №58.
Ми проїхали з милю, не озиваючись одне до одного, потім Хазяїн обернувся на передньому сидінні, поглянув на мене й сказав:
— Джеку, занотуй собі: довідатися про сина Малахії і про те вбивство.
— Як його звуть? — спитав я.
— Біс його знає, але хлопець він хороший.
— Я питаю про Малахію,— сказав я.
— Малахія Уїнн,— відповів Хазяїн.
Я дістав записника й занотував ім’я та прізвище, а поряд написав: «Убивство».
— З’ясуй, на коли призначено суд, і підшукай адвоката. Доброго адвоката, цебто такого, що зуміє облагодити все як належить, і скажи йому, хай із шкури вилізе, а зробить. Тільки не бери такого, щоб шукав собі слави.
— Елберт Івенс,— сказав я.— Цей якраз підійде.
— Мастить волосся брильянтином,— мовив Хазяїн.— Мастить і прилизує так, що голова блищить, як більярдна куля. Треба такого, щоб не скидався на співака з ресторанного оркестру. Ти що, не тямиш?
— Гаразд,— сказав я і записав: «Типу Авр. Лінкольна». Записував я не тому, що міг забути. Просто за звичкою. За шість років можна надбати з біса багато звичок і списати з біса багато отих чорних книжечок, складаючи їх одну по одній у банківський сейф, бо не годиться кидати їх абиде, коли є люди, які оцінили б їх на вагу золота — тільки дай їм ті книжечки. Та ніхто, звісно, не дає. Я ще ніколи не опинявся в такій скруті. Проте книжечки звик зберігати. Треба ж винести з собою із темних хащів та безодень часу щось іще, крім поточеної печінки,— то хай це будуть ті чорні книжечки. Вони лежать собі в банківському сейфі і в них — діла днів і рук твоїх, сховані в затишній темряві, тоді як величезний світ і далі зі скрипом обертається навколо своєї осі.