Оскільки добро не завжди тільки добро, а зло не завжди тільки зло, то індивід, що бере участь в історичному дійстві, багатоликий. Прагнучи добра, він здатен породжувати зло, і навпаки. Він може творити те і те, сказати б, одночасно не лише за змістом, а й за формою. Скажімо, добиваючись доброї мети неправедними засобами. Але де межа, до якої йому дозволено дійти і яку не можна переступити, щоб шалька зла на моральних терезах не переважила? Бо для Уоррена важливий насамперед не історичний, а саме моральний бік справи.
Однак і історичні наслідки людських вчинків йому зовсім не байдужі. Як і чому особистість потрапляє під колеса долі і виявляється втягненою в події, участь в яких ворожа її натурі? Таке відбувається з Персі Манном, молодим адвокатом, героєм «Нічного вершника». З почуття справедливості він вступає до організації фермерів, що борються за свої права, з того ж таки почуття стає «нічним вершником» і навіть їхнім ватажком. У міру загострення «тютюнової війни» і переродження фермерського руху «нічні вершники» стають подібними до ку-клукс-кланівців, а в їхньому ватажку проступають риси холодного вбивці, і він кінець кінцем гине від руки іншого вбивці. Перед нами трагедія пропащого ідеаліста. Але це й трагедія соціальна: негідні засоби згубили саму ідею, обернулися проти неї, перетворилися з витрат боротьби на її страшну мету. Так, виходячи з південних реалій, відштовхуючись від специфічних південних обставин, Уоррен надбудовує над ними свій світ суспільно-важливих ідей. В його уявленні таке взагалі завдання справжнього митця. «Письменник чи поет є філософом,— казав він,— тим, хто намагається піднести документальну оповідь про навколишній світ до рівня філософських узагальнень про головну мету життя».
Не завжди так трапляється, щоб один твір (та ще й написаний не в кінці, а посередині шляху, навіть ближче до його початку) обійняв головну спрямованість, сутність творчості письменника. Проте з Уорреном це трапилось. У 1946 році він завершив і опублікував роман «Все королівське військо», що лишився не тільки найкращим його твором, але й твором найбільш для нього показовим.
Щоб зрозуміти, як осмислюються і оформлюються конфлікти цієї книжки, слід не забувати про час, коли її написано. Хоч про щойно закінчену другу світову війну в романі практично не сказано ні слова, хоч основна дія його відбувається в першій половині 30-х років, війна по-своєму тяжіє над «Всім королівським військом», бо то була війна проти фашизму.
Такий собі Віллі Старк робить запаморочливу кар’єру: непитущий чоловік доброчесної шкільної вчительки, вайлуватий, наївний молодий фермер, він стає губернатором штату. Та ще й яким — усемогутнім володарем краю, спритним, безсоромним політиканом.
Проте Уоррен не пише «роману кар’єри», досить поширеного як жанровий різновид у XIX і на початку XX століття (в різний час до нього доклали рук і Стендаль, і Бальзак, і Золя, і співвітчизник Уоррена — Драйзер). Автора «Всього королівського війська» не цікавить повнота біографії Старка. Навпаки, те, що з погляду розвитку характеру мало б здаватися найзначнішим, він пропускає чи подає скоромовкою. «Увесь той час,— повідомляє Уорренів оповідач, Джек Берден,— я не бачив Віллі. А побачив його знов уже на первинних виборах від демократичної партії 1930 року. Та то були не вибори. То було справжнє побоїще в загоні для молодих биків, і розгром англійської кавалерії під Балаклавою, і суботня ніч у салуні Кейзі — усе разом,— і коли дим розвіявся, на стінах не лишилося жодної картини. Не лишилося й ніякої демократичної партії. Лишився тільки Віллі, з чубом, що ліз йому в очі, у прилиплій до живота сорочці. В руці він стискав різницьку сокиру і аж заходився криком, жадаючи крові».