- Дарма. Якщо це написано, воно і справді є. Замовте і наявність більшості компонентів можна перевірити наочно. Квіти розкриваються в воді і той самий гугл в поміч, якщо мені не вірите. - білявка посунула папери що перед нею лежали і кивнула на скляний чайник, в якому стояв чай перед нею. В посудині і справді плавали не дуже знайомі Жені, але на диво симпатичні квіти і наче навіть ягоди. Сюди б Андрія, той би на обидві лопатки вклав цю розумницю своїми знаннями, а Женя міг лице блимати очима та спиратись на загальне враження. Треба віддати належне - враження було непогане.
- А вам даний заклад за рекламу доплачує? – посміхнувся Женя, визнаючи якщо не перемогу, але і значну аргументованість доводів незнайомки.
- Ні. Просто не люблю, коли справді достойні речі не отримують відповідної уваги лише через упереджену думку більшості.- знизала плечима жінка і знову заглибилась у папери, проте Женя знав цей маневр. Вона просто давала йому можливість для начебто вільного вибору. А чому б і ні? Блондинки – то завжди було його спасіння… Особливо ось такі, в яких хіть і практичність в крові, які знають собі ціну, а інтерес мають суто фізичний або меркантильний.
Білявка невимушено поправила зачіску, манірно закинула ногу за ногу, відкривши зору Жені мереживо дорогих панчіх. І стільки в її повадках було невимовленого невгамовного бажання, що Женя звично, на автоматі вже прикидав, коли в його сьогоднішньому графіку є «вікно».
Андрій приїхав за двадцять хвилин і цього часу Жені було цілком достатньо щоб взяти у білявки телефон та призначити зустріч ввечері. Клин клином, будемо боротись з цією маною, як завжди…
Ліза
2016р
Занурившись в роботу, Ліза не зчулась, як підійшов до кінця робочий день. Від розрахунків її відволік телефонний дзвінок подруги.
-Ліза, А ми сьогодні зустрічаємось, чи я знову щось наплутала?
-А… Ой! Так, Катя. Звичайно Я вже збираюсь!- Ліза поспіхом почала складати хаотично розкидані на столі речі. – сьогодні вони з подругою планували нарешті зустрітись (останні пів року планували, але, то одне, то інше) і місцем зустрічі обрали піццерію. Нічого екстраординарного в цьому не було, окрім місця знаходження даного закладу харчування – на самому даху 17-ти поверхової будівлі, з якої відкривається, просто фантастичний вид на Київ. Ліза обожнювала таки панорамні місця, а Катю влаштовував рівень сервісу даного закладу, що теж було суттєвим моментом.
-Ну-ну. Добре. Все як завжди,- засміялась подруга, яка знала здатність Лізи зосередитись на чомусь і втратити відчуття часу, тому і подзвонила так, щоб і нагадати про себе і якраз надати Лізі можливість вчасно прибути на місце зустрічі. Пунктуальність була одним з «пунктиків» вимогливої до дотримання, принаймі зовнішніх, умовностей Каті.
Поспіхом зібравши речі, Ліза попрощалась з колегами і, перевіривши за інтернетом наявність потрібного тролейбусу біля її зупинки, прожогом кинулась на вихід, помахавши охороні на виході. Білявий охоронець провів її задумливо-замріяним поглядом, який Ліза відчула майже шкірою, але звично проігнорувала. Вона завжди помічала зацікавленість чоловіків, але, якщо не планувала ніяких стосунків (а нащо воно їй на роботі?), то майстерно робила вигляд, що нічого не бачить. І найчастіше даний «хід» допомагав, а якщо не допомагав цей, то в неї було ще з десяток простих, але не менш ефективних. Що поробиш, акуратно відсікати непотрібних кавалерів, то майже ціла наука, без якої успіху в цьому світі гарній жінці не бачити, як своїх вух. А Ліза була гарною, хоч більшу частину часу старанно це маскувала, бо їй комфортніше було бути «своїм хлопцем», аніж об’єктом жадання. І, можливо, саме тому чоловіки, які були з нею знайомі, завжди ставились до неї, в першу чергу, як до особистості, а вже потім – як до гарної жінки. Навіть, якщо знайомство починалось з і старої, як світ фрази – «О, яка краса до нас завітала».
За потрібною адресою Ліза була вчасно. Вдало застрибнувши в тролейбус, а потім ще проїхавшись на переповненому метро вона вискочила на станції метро «Виставковий центр» і стрімкою ходою попрямувала до 17-ти поверхового будинку, в якому розташовувалась піццерія. Свіже повітря та яскраві сонячні промені, після переповненої підземки, були таким чудовим подарунком, що насолода від них була фантастичною. Саме в такі моменти розумієш, чому тобі подобається просто жити.