- Зачепило? – Женя здивовано повернувся до друга.
- Ну так, я згадав. Мабуть це та, що від тебе втекла? Це єдина дивність, яку я згадав серед твоїх красунь, бо дуже смішно то виглядало. Ні, саму дівчину я не пам’ятаю, а от твій стан через пару днів… Так, я був здебільш під мухою і з дівчатами, але коли твій друг замість душі компанії кілька днів прикидається відлюдьком, не реагуючи навіть на апетитну білявку, що майже до нього в труси залазить… Таке важко не помітити.
- Хм… Мабуть…
- Хоча ти так дивно тримався, що я не вважав за доречне щось питати. Вирішив, вважатимеш за потрібне - сам розповіси, а потім якось забулося.
- Так. Забулося…- Женя криво посміхнувся, згадавши як, рік промаявся, випробувавши все що можна, щоб викинути з голови спогади, але, попри все, чекаючи наступного літа, як мани небесної. Чекаючи, щоб знову поїхати до Азовського моря, плекаючи примарну мрію знову її зустріти… І зустрів же, але…, знову те «але»! Але знову вчинив так само… Знову намагався все викинути з голови… І майже вийшло, але знову літо і знову, з перших днів він подумки повертався до неї … Як потім ще три роки туди їздив і все марно… Як відчуваючи, що більше не взмозі жити як живе, все кинув і поїхав за кордон, приставши на, чесно кажучи, доволі дурну пропозицію Андрія, змінити звичне життя, на щось кардинально інше. Особливо, якщо те що є доводить до сказу. В нього власне тоді було лише два виходи: або втопити життя у пляшці, допившись до стану «в вашому спирті крові не знайдено», або заїхати світ за очі і зайняти себе настільки щоб голову ніколи було підняти. Спиватись не було ну дуже по дурному, і він поїхав. Куди, навіщо - чіткого плану у друзів не було. Був лише кураж, та бажання змін. І вони їх отримали. Перші кілька років були такими насиченими, що не до спогадів було, а потім якось наче відпустило… До сьогодні.
- Я і бачу.- засміявся друг.- Але навіть, якщо ти і побачив міраж власної юності, це не привід кидатись під колеса!
- То була вона. Не міраж. Я впевнений!
- Друже, та вона ж була з якогось там містечка неподалеку моря. Там всі місцеві були, окрім нас. Та, навіть якщо і з якогось дива переїхала б до Києва (допускаю провінціалки всі рвуться до столиці), вона мабуть давно заміжня з купою дітей і страшна, як смерть… Ти б її і зустрів не пізнав! Ти ж знаєш що сімейне життя з жінками робить! Правильно – перетворює німф на відьм, саме тому ти і не одружений. Твої ж слова?
- Андрію, то була вона! І вона майже не змінилась. Це вдруге я її бачу за сьогодні! Я не міг два рази помилитись!
- А оце вже точно маячня. Ми в місті, де живе лише офіційно, щось близько трьох мільйонів людей! Це не Пітер і не Лондон звичайно, але і зустріти випадково двічі в день в різних місцях одну і ту ж людину – нереальний збіг!
- Андрію, я знаю. Я не гірше за тебе можу порахувати вірогідність такого збігу, але там, де вона з’являється дивні збіги – це норма! Вона сама такий неможливий елемент, що на її фоні збіги, це така дрібничка…
- Та з чого ти так вирішив?
- Практика була.
- А детальніше?
- Довго розповідати. – відмахнувся безнадійно Женя. Як пояснити другові те, що і сам собі пояснити не взмозі. Ні п'ятнадцять років тому, ані зараз…
Глава 3
Женя
2001р
Дівчина зникла, як в воду канула. Женя обійшов всю територію студентського пансіонату тричі. Так його ще не дивували. Навіщо було самій до нього підходити, а потім тікати? Він же знав, що зацікавив її, таке він завжди відчував. І якщо спочатку він не був здивований (не вперше дівчата самі до його йшли), то тепер нічого не розумів. Чого вона від нього хотіла? Просто поговорили? Так вони не так багато і розмовляли. Отримати задоволення – так не дуже схоже. В якийсь момент йому взагалі здалось, що вона ще взагалі з чоловіком не була, але його особистий досвід у таку чудасію не дозволяв вірити. Зазвичай саме такі скромні на перший погляд, виявлялись такими досвідченними у ліжку, що і його могли чогось нового навчити. Але чого ж вона шукала? Ну не великого ж і чистого кохання вночі на пляжі в курортному поселенні!
День пройшов, як завжди в воді і тіні. Онука власниці їх «апартаментів» знову, наче випадково, весь час примудрялась бути поряд, знову й знову потрапляючи на очі. Женя вельми галантно з нею спілкувався, але не більше. Дівча ще школяркою було, і неповнолітньою. Проблеми з власною совістю, законом і власницею кімнати йому не були потрібні, та і розбиті серця це не те, що він вважав за доцільне залишати після себе. Йому подобалось залишати дівчат задоволеними, а не нещасними. Ну було звичайно різне, але, принаймі навмисне, ображати Женя нікого бажав.