На вечір він, загітований друзями, пішов на саму дальню дискотеку, туди, де майже не було студентів. Так, він майже (не згадувати, не дивуватись було складно, але цілком можливо) викинув з голови дивну вчорашню дівчину і був знову цілком налаштований знайти своє велике кохання на цю конкретну ніч. Але - не судилося…
Він вже перекидався бісиками з довгоногою шатенкою, що танцювала поряд, та кидав оком на недвозначно розглядаючу його білявку, як раптом до білявки «пританцювала» інша дівчина. Стрімкі, але при цьому, на диво плавні рухи дівчини, що спочатку танцювала до нього спиною, просто привернули увагу, бо закрили вид на білявку. Та сукня танцюючої, з візерунком, що нагадував поверхню якоїсь металевої рідини, вибірково світилась у ультрафіолетовому прожекторі, створюючи дивний ефект – наче це саме море втілилось в стрункій, стрімко рухаючись дівочій фігурі. Чергова пісня раптово закінчилась і він зупинився, вдивляючись у танцівницю, що щось розповідала подрузі і розуміючи вже, що і сьогодні знову все іде не так.
Дівчина, наче відчувши погляд, обернулась і він майже без подиву її впізнав. Чи то саме в цей момент прожектор так вихопив її погляд, чи то так уява його розігралась від недосипу та випитого вина, але йому знову здалось що в тих очах ховаються усі зірки їх всесвіту. Наче заворожений, він під перші ноти повільної пісні пішов до неї.
- Погодишся зі мною потанцювати? - простягнув Женя руку. Вона уважно на нього подивилась, знову,наче рентгеном, просвічуючи вся потаємні куточки його душі і після кількох миттєвостей роздуму простягнула руку з загадковою посмішкою.
- Так…
- Куди ти вчора зникла? – запитав Женя, обнімаючи руками її тонкий стан і відчуваючи, як хвилею накриває шалене бажання. Розмова допомагала відволіктись.
- Ти зустрів друзів, і я тобі була більше непотрібна.
- Не зрозумів.- Женя здивовано на неї подивився.
- Не звертай уваги. – посміхнулась ніяково дівчина, так, наче збовкнула щось зайве, і тут же безтурботно розсміялась -. Вважай це вивертом дівчачої логіки.
- Ні, я дівчачу логіку наче більш-менш знаю…- задумливо покачав головою Женя, але в тебе вона якась незвична, навіть для дівчини.
- Можливо. Ну то вже як є. – Ліза дуже плавно танцювала, легко, так наче не ступала, а ковзала по підлозі, кожен рух був продовженням попереднього, перетікаючим, ніжним. Женя вперше настільки відчував і не відчував партнерку по танцю. Наче він її веде, але одночасно його власні рухи змінились, стали лагіднішими, незвично ніжними, наче він не танцює, а спокушає невинною ніжністю. Це було дивне відчуття.
- Де ти навчалась танцю?
- Ніде.
- Не вірю.
- Не вірь. – легко погодилась вона.
- Як так?
- Я відповіла на твоє питання, а вірити чи ні - то вже твій клопіт. – вона загадково посміхнулась
- Більшість людей потребує, а то і вимагає, щоб їм вірили.
- Навіщо?
- Так, те що ти не більшість, я вже зрозумів,- розсміявся Женя, відчуваючи, як звичне фізичне жадання доповнюється інтригою розумовою. Йому хотіло зрозуміти, що то за рибка потрапила до його сітей. – бо людина потребує відчувати вагу своїх слів.
- Ні.
- Вважаєш не потребує?
- Слова не важливі, важливі емоції. Одні й ті ж слова несуть різний посил, різний зміст. Я можу відповісти «ні», але ж це може значити як «ні» так і «так».
- О, так це притаманне всім жінкам. В цьому ти не оригінальна.
- Так, мабуть.- дівчина зупинилась відступаючи від Жені на крок. Пісня скінчилась.
- Пішли прогуляємось?- запропонував він.
- Куди?
- До моря. Куди ж тут ще можна йти. – Женя посміхнувся не відпускаючи її руку.
- Добре, тільки подругу попереджу, щоб вона мене не шукала.
- Подругу?
- Так, а що тут дивного?
- Вчора ти сама була…
- Ти теж. – дівчина намагалась забрати руку, але Женя не відпустив.
- Добре, я з тобою іду.
- А твої друзі?
- Вони переживуть – Женя повернувся, помахав хлопцям рукою. Ті у відповідь схвально підморгнули і зробили умовний жест, повідомляючи, що сьогодні кімната за ним.
- Добре…
- То де твоя подруга?
- Там… О, Катя, ти вже тут? Я прогуляюсь.- звернулась Ліза до раптово вигулькнувшої поряд з ними білявки, яку по свійськи обнімав високий чорнявий хлопець.
- Впевнена? Дівчина окинула підозріло-оцінюючим поглядом Женю, наче він був якимось маніяком.
- Так. Звичайно. Все добре.
- Обіцяю повернути цілою і неушкодженою – розсміявся Женя, почуваючи себе напрочуд дивно. Подруга Лізи, викликала в нього якесь дивне відчуття відрази, але Лізі про це знати було не обов’язково.