- Щось ти втратив сноровку, вже друга дівчина тебе покидає серед ночі на призволяще.- розсміялись друзі.
- А історія весела- продовжив вже Саня. - Хлопці були, кажуть, налаштовані, ну дуже рішучо, але чи то перепили, чи то накурились чогось не того, бо ти від них вчора, цитую: «в темній алеї зник в плямі світла, бо тебе сховала примарна дівчина».
- Не зрозумів? Це як?- Женя роздивлявся друзів, намагаючись зрозуміти, який цього разу розігриш вони намагаються з ним провернути.
- А хто його зна. Кажу ж, накурились чогось молодики.- підтвердив Андрій.
- Та ми б і не казали тобі нічого, але вони підійшли сьогодні до нас і спитали, чи знає наш друг з ким водиться? За їх словами ти пішов заледве чи не з Медузою Горгоною, погибеллю всіх ловеласів, від якої ще живим ніхто не повертався…
- А вона від тебе втекла! – розсміявся Андрій.
- То так діє твій неймовірний шарм на місцевих примар? Будемо знати!
- Хоча, вони ще висунули версію, що то ти в нас ілюзіоніст і вмієш так вправно ховатись, як місцева легенда.
- Ага, тут виявляється гуляє дитяча казочка про дівчину-примару, що дощовими днями гуляє по пляжу і зникає прямо на рівному місці, варто спробувати її наздогнати.- з підозріло щасливими очима повідомив йому Саша, великий любитель подібної чортівні. Цього хлібом не годуй, дай якусь містику розібрати на складові. От йому про Лізу, точно, краще нічого не казати, бо друг весь мозок винесе аналізом збігів та дивних відчуттів самого Жені, а потім, ще й реферат на цю тему по приїзду напише.
- Да, в кожній місцевості свої казки – закотив очі Женя, згадавши власні дитячи страшилки про дух, що живе у підвалі, чи привидів у покинутому будинку.
- Хлопцям схоже і правда пора обмежити вживання психотропних засобів, - розсміявся Андрій.
- Так, я, на жаль, вміння ілюзіоніста ще не опанував, і , на щастя, Медузу Горгону не зустрічав, а то знайшли б ви зараз таку симпатичну каменюку, і не зубоскалили б так. Та і взагалі, була б тут така «гарнюня», цей пляж не піщаним би був, а кам’яним. Уявляєш, скількох тут можна було вже перетворити на брилу, за любов до дівчат? – вже від душі розсміявся Женя.
- Так отож і ми посміялись. Але вони якісь нервові були, і на пропозицію тебе наздогнати та впевнитись в твоїй реальності та реальності твоєї чергової «любові» (ми ж її самі бачили), якось нервово посміхнулись і сказали, що за примарною дівою ганяється лише дурень, і ти сам собі неприємності знайшов.
- Ну не знаю. Здається цілком нормальна дівчина, просто з певними тарганами в голові, але ж то усім дівчатам притаманно.- знизав плечима Женя.
- Так де ж ти її подів разом з тарганами?
- Пішла. Не зійшлись в поглядах на моральну сторону курортного роману.
- Да? І таке буває? Я думав, тут у всіх одна думка на це момент – «гуляй поки молода!»
- Схоже не лише.
- Дивина.
- Женя, а може тебе таки прокляли? Ну, та, чи то примара, чи то Медуза Горгона місцева? Друга дівчина поспіль тікає до того, як опиниться в твоєму ліжку! - Саня вже з азартом потирав руки, передчуваючи -таки якусь містику.
- Та, я б більше нервував, як би від мене тікали після ліжка! Я б вирішив що втратив кваліфікацію!- розсміявся Женя
- І то правда. Пішли друже, ніч ще довга, а дівчат тут ще багато! – махнув рукою Андрій і скривив страшнючу рожу Сані. – А ти іди тренуйся на кошенятах,- любитель проклять та забобонів.
- А що я? Мені ж цікаво.- зробив той ображений вигляд.
- Та тобі дай волю, ти сам всіх проклянеш, а потім будеш бігати і досліди проводити, наскільки якісно та ґрунтовно хто проклявся. А як це впливає на основні характеристики мозку, а який психотип, як реагує на прокляття? А давайте ми вас ще і оцим прокляттям шарахнемо, може вам зовсім погано стане?… - перекривив Андрій манеру Сашка висувати пропозиції.
- Та я ж не вмію…
- Ото і є наше єдине щастя! Пішли вже містик-любитель, не збивай з пантелику єдину здравомислячу людину в нашій компанії.
- Тебе зіб’єш…
- Та я не про себе, а про Женю! Шут ти гороховий! Йому ще нас додому повертати!
Катя
2001р
Катя познайомилась з Лізою дуже давно і зовсім випадково. Приїхавши на першу начитку лекцій до університету де вона планувала отримати другу освіту, Катя планувала поселитись у кімнаті гуртожитку (подзвонила, попередила, отримала інформацію про вартість проживання та запевнення що кімнати є), але щось там хтось наплутав, чи не так порахував, але коли студентка-заочниця приїхала - вільної кімнати не знайшлось. Комендант гуртожитку з підозріло нещасним виглядом розвів руками і виставив оторопілу дівчину за двері. Він, судячи з усього, чекав якоїсь попередньої «дяки» за таку розкіш, як кімната на два тижні в гадючній чотирнадцятиповерхівці, але Катін бюджет цього не передбачав. В неї був, ну, дуже скромний бюджет, вирахований впритик, та зібраний зі своєї зарплати медсестри та скромної допомоги від батька (спробуй-но щось приховати від всюдисущої матері). Тож ковтаючи злі сльози під гуртожитком, Катя, мріючи про страшну смерть для корумпованого коменданта, паралельно прикидала, краще зняти квартиру та не їсти два тижні, чи скласти речі в камеру схову, а спати на вокзалі… Обидві перспективи були такі «райдужні», що хоч зараз в петлю лізь. Саме в такому стані, на неї раптом налетіла кудись стрімко прямуюча дівчина.