-До речі мене Ліза звуть, а тебе? – сповістила її нова знайома натискаючи на кнопку з 11 поверхом.
-Катя… Дякую…
Сказати що Катя була здивована, це нічого не сказати. Вона була просто в шоці!
ЇЇ нова знайома виявилась студенткою першого курсу фізичного факультету і проживала в невеличкій кімнаті, де стояло три доволі старих ліжка з побитими бильцями. Обстановка кімнати промовисто говорила про відсутність у її жителів хоч якогось достатку. Доісторичні порцелянові тарілки і чашки було складено просто стопкою на краю столу з суттєво обідраними ніжками. Сам стіл був накритий дешевою скатертиною, в ролі якої виступала різнокольоровий поліетилен. Найдешевший маленький китайський кип’ятильник опущений у пів літрову банку з водою просто на полу біля розетки, холодильник, що, мабуть, був ровесником бабусі Каті, шафа, обклеєна дешевими шпалерами під дерево, побитий життям невеличкий килимок на полу, що не закривав, а лише підкреслював щедро обідрану плитку на підлозі. Катя вважала, що в неї скрутне фінансове становище, але тут все було набагато гірше. От тільки дівча що її привело, це схоже зовсім не засмучувало. Вона радісно щебетала, вказуючи Каті де можна розкласти речі, яке ліжко зайняти, які порядки у гуртожитку, та який розпорядок пар у самої Лізи.
-Чому ти це робиш? Ти ж мене зовсім не знаєш.- нарешті змусила себе спитати Катя.
-Тобі потрібна була допомога і ти мені сподобалась. – посміхнувшись відповіла Ліза.
-Сподобалась? – Катя так здивувалась, що навіть присіла на ліжко. За її життя люди по різному реагували на неї. В неї як і у всіх були друзі (зовсім небагато), буди вороги (цих вистачало), були прохальники (так же зручно мати знайому медсестру), були залицяльники. Всі ці люди по різному приходили до свого статусу, але жодного разу вона не могла пригадати, щоб її знайомство з людиною почалось з фрази «ти мені сподобалась». Та навіть хлопці з нею так не знайомились! Щоправда, Катя одразу уявила, що б вона відповіла самовбивці, ризикнувшому так почати з нею знайомство і мимоволі криво посміхнулась.
-Ну так. Ти цікава. Дуже сильна і при цьому дуже тендітна.
- З чого ти так вирішила? – знов втратила ґрунт під ногами Катя. Дівчина її знала десять хвилин і це, враховуючи спільний підйом у ліфті до кімнати!
- Мені так здалось. - безпечно знизала плечима Ліза і, діставши з тумбочки ключа, вручила його Каті.- Ось, тримай. Дублікат можна зробити біля головного корпусу, договір потрібно занеси до бухгалтерії разом к квитанцією про оплату. Бухгалтерія знаходиться у корпусі філологічного факультету, це будівля що стоїть на вул. Університетській, впритул до головного корпусу. Ну все, я побігла, бо вже спізнююсь. Буду години через три, мабуть. Сподіваюсь, ти до того часу все встигнеш, бо мені прийдеться «козу водити» до твого приходу. Ключ в мене один.
-Козу водити?
-Ну, тобто по гостям ходити. - розсміялась Ліза, та вхопивши свою сумку вискочила, як метеор з кімнати, полишивши Катю саму.
Вставши, дівчина розгублено підійшла до відкритого вікна, що виходило до входу в гуртожиток. Вигляд відкривався гарний. Одинадцятий поверх це дуже високо – видно ледь чи не пів міста. Прямо навпроти, розташована під невеликим кутом, височіла така ж чотирнадцятиповерхівка, одразу за нею починались и простирались до самого обрію, гублячись у мареві, незчислені будівлі, справа височіла будівля головного корпусу університету, зліва, поміж будівлями гуртожитків проглядав якийсь ставок і зелень парку. З вулиці доносились звуки машин, чийсь сміх, крики, крики стрижів. Незабаром на порозі гуртожитку з’явилась її нова знайома і, піднявши голову, наче знала, що Катя за нею спостерігає, помахала їй рукою і попрямувала вверх по вулиці до головного корпусу Донецького національного університету. Катя спантеличено підняла руку у відповідь і, відвернувшись від вікна, знову здивовано оглянула кімнату. Її просто до глибини душі здивувала доброта і безпечність її нової знайомої. Поселити до себе в кімнату і майже тут же залишити саму зовсім незнайому людину! Як так можна? А якщо Катя виявилась би якоюсь злодюжкою? Щось (хоча, то ще питання, що) вкрала? Така дивне дівчисько. Скільки їй років 17-18? Та в такому віці вже варто скидати рожеві окуляри…
Ліза
2016р
Планова зустріч з подругою закінчилась пізно. Покинувши піццерію, вони проїхались на метро до центру і ще трохи вирішили прогулятись. Вечірній Київ поблажливо споглядав на двох подруг, які з насолодою неспішно йшли по місту, що сяяло вечірніми вогнями.