Вони досі переписувались і підтримували дружні відносини, не дивлячись на його шлюб з американкою і народження дочки. Ліза була рада за нього і ні про що не шкодувала.
- А то ж ти у нас така розслаблена була, ну прямо тюлень на пляжі! – закотила очі Катя, відволікаючи Лізу він думок. –Ти ж працюєш як проклята! Ні я розумію спочатку щоб Маттею догодити, потім щоб довести собі, що чогось варта і заробити на квартиру, потім щоб на ваші с Сергієм забаганки були кошти. Але оплатити йому поїздку до Америки! От навіщо?
- Все було чесно, попередній нашу поїздку до Китаю оплачував він.
- Так він чоловік! Це його обв’язок! Та і ідея була його…
- Мені теж було дуже цікаво.- знизала плечима Ліза. – А те, що він чоловік, не означає, що він постійно зобов’язаний за все платити. Коли в нього були гроші- він був щедрий. Чому я не могла так само вчинити?
- Бо ти йому не лише поїзду оплатила, а фактично вручила білет в нове життя!
- Воно його манило.
- А тебе?
- А то не моя доля.
- Звідки знаєш?
- Я так відчуваю.
- О, Боже, Лізо! Тобі 32 роки! Ти вже маєш спиратись на більш конкретні підстави при прийнятті життєво важливих рішень!
- А що є більш конкретним ніж власні почуття?
- Факти!
- Навіщо мені той мотлох. - фиркнула зневажливо Ліза. - Та і які такі факти? Подумай трохи наперед. Що було б, якби я не оплатила поїздку Сергія? Він би все одно, рано чи пізно, кудись поїхав, пішов. А так в мене залишився гарний друг, який отримав реалізацію однієї з мрій за моєї допомоги. Вони ж з Джесікою мене у гості запрошують регулярно.
- Ну Джесіку його я розумію – цікаво ж подивитись на таке чудо, яке власноруч відпустило від себе гарного чоловіка на всі чотири боки, та ще й дорогу оплатило! І це кохаючи! Ти ж його на той момент кохала! Ну, наскільки ти взагалі можеш кохати. – розсміялась Катя.- Ой, Лізо, якби тебе не було, мені б прийшлось тебе вигадати! Просто для розуміння того, що не всі люди корисливі сволоти.
- Кохала. А кохання - це бажання добра коханій людині, і не обов’язково поряд з тобою.
- Ні, в тебе якесь дивне уявлення про кохання. З коханою людиною воліють бути поряд, а не відправляти на всі чотири сторони!- закотила очі Катя. - От як ти вважаєш, ти його і зараз кохаєш?
- Ні, просто поважаю, як особистість.
- То куди ж поділось кохання? І чи воно було?
- Було. Розтануло, разом зі світанковим туманом, коли він полетів. Нащо кохати того, хто тебе не кохає?
- Десь я вже це чула…- задумливо похитала головою Катя. - Давно…
- Так, я давно так вирішила. Так простіше. - Ліза повернулась до Каті і з винуватою посмішкою.
- Ти досі вважаєш, що можеш наказувати власному серцю? - Склала руки на грудях Катя, розуміючи, що подруга в дечому не змінюється, не дивлячись на прожиті роки. Там, де сама Катя не раз наступала на граблі, опиняючись не в тому ліжку і потім нічого, окрім розчарування від швидкоплинних стосунків не отримуючи, Ліза йшла іншим шляхом. Іноді… занадто іншим.
- Ні, звичайно. Просто мабуть кохання в мене оселяється не в серці, а в голові.
- Та в тебе взагалі дивне серце, - похитала головою Катя. – Чи то серце з пультом із розуму, чи то розум і специфічні відчуття замість серця. Воно мені нагадує то безмежне море, то крижану каменюку. Дяка Долі, що це я не серед твоїх залицяльників!
- А, не перебільшуй мої дивацтва. - махнула рукою Ліза, піднявши голову до неба, яке раз за разом чимдужче прорізували блискавки то вздовж обрію, то вертикально, то спалахуючи на пів неба.- Дивись яка краса…