Але, попри всі перепони, Катя таки вивчилась, а отримавши диплома, гайнула до столиці, намагаючись забути, як страшний сон, шахтарські краї, з яких вона родом і своє медичне минуле.
По-первах, амбіційного юриста з одним лишень дипломом якогось затрапезного інституту, але без жодної практики, прихистила подруга студентських часів - Ліза. Вони з чоловіком якраз винайняли двокімнатну квартиру. І хоча чоловік Лізи був той ще жлоб і власник, подруга таки вмовила його допомогти Каті. Потім Катя влаштувалась на роботу (три кола пекла пройти, то звична справа) і тут же винайняла окрему квартиру. Сидіти на шиї в будь кого, а тим паче в подруги з вдалим (хоч і трохи специфічним, на думку Каті) сімейним життям, було нестерпно.
Катя працювала, як проклята. Моталась по свій Україні у відрядження, готувала документи ночами, бігала по судових засіданнях як оскаженіла, перераховувала за бухгалтерами і фінансистами мільйонні штрафні санкції і пеню, зводила докупи документацію фірми, якою, таке враження, що взагалі ніхто не займався, вгризалась в нормативні акти з остервенінням голодного щура. Кар’єра пішла вгору, як і заробітки. З часом Катя винайняла нормально облаштовану квартиру на Оболоні, могла собі дозволити дорогі речі, салони. От тільки, не дивлячись на купу грошей і часу викинутих на себе (бо жінка має виглядати жінкою в будь який момент!), на особистому фронті якось не складалось. Перспективні кавалери були галантними та щедрими зазвичай не довго, чомусь, отримавши кілька гарячих ночей, вони знаходили купу поважних причин щоб зникнути з обрію. Той виявився обрученим, у того справи за кордоном, той просто щез не пояснюючи нічого, а кілька років потому Катя дізналась що то він так відривався перед весіллям. В решті решт Катя зрозуміла, що час спливає, а підходящого (багатого, розумного, гарного, освіченого, галантного и т.д. і т.п.) чоловіка так і немає. Вона вже обдумувала думку просто для себе завести дитину, як під руку потрапив Вадик. Розведений, мав від першого шлюбу дитину, але, на відміну від інших, довго і настирно намагався саме одружитись на ній. І Катя махнула рукою. Ні, попервах вона чесно намагалась покохати чоловіка, який її наче кохав, намагалась, як Ліза кохати головою, переконувала себе, та майже переконала, що він цілком пристойна партія, що вона його кохає (не сміятись, тільки не сміятись) і завагітнівши, таки, вийшла заміж. Дочка народилась через два місяці після весілля, і перші два роки все було більш менш нормально. За турботами з малою дитиною їй було не до розглядання, хто там в неї в чоловіках. Допомагає з дитиною і добре, аби не заважав поєднувати роботу і обов’язки матері. А от потім… Потім вона з невдоволенням з’ясувала, що в чоловіках в неї доволі обмежена людина із зовсім іншою системою цінностей і принципів. Тренажерні зали, коктейль для м’язів та машина, ось все, що його цікавило по життю. Але ж дочка вже є… А потім ця війна на сході і їй прийшлось забрати жити до себе матір (батько помер кілька років тому і, на щастя, не бачив цього кошмару). Не можна ж залишати її було в зоні бойових дій. А варто, мабуть, було… Тоді б вона не виносила їй мозок, перетворюючи, і без того, не занадто щасливе життя, на пекло.
Катя відкинулась на спинку лави відганяючи невеселі думки. Самокопання, аналіз… Це все вплив Лізи… От тільки, коли то проводить подруга, то ще й варіанти виходу пропонує, дивиться на ситуацію зазвичай під іншим кутом, щось гарне знаходить (і де вона то відкопує?)… Та хто ж Лізі дозволить подивитись на такий, не самий гарний зворотній бік життя Каті. Ні, Катя не могла визнати, що в чомусь вона програла, вона просто не визнавала поразки. І це було її сильне і одночасно слабке місце - не здаватись до останнього.
Телефонний дзвінок повідомив молоду жінку про те, що вже прибуло замовлене таксі. Катя стряхнулась і, звично вдягнувши маску королеви життя, попрямувала до білої тойоти. Машина, що прибула, була далеко не найвищого ґатунку. Доволі брудна (дощ - то не поважна причина), з якоюсь невеликою вм’ятиною біля пасажирської двері. Треба буде відгук на їх сайті залишити, щоб краще дбали про стан свого автопарку…