-Та я теж цілком реально всіх оцінюю!
-Ага, ага. Можливо, але я в тебе в кімнаті вперше чула, як Сашко з восьмого поверху, п’яний до стану автопілоту, вибачався!
-Так він же просто дверями помилився. От на автопілоті і вибачився.
- Та він на автопілоті, зазвичай, тільки матом криє, дівчат лапає та телевізори з вікна викидає!
- Неправда. І телевізор був лише один. Непрацюючий. - не витримала і розсміялась Ліза.
- Бачиш, самій смішно. А я тоді щелепу з полу ледве підняла, коли зрозуміла хто в тебе в дверях вибачається!
Розмова подруг тоді поступово повернула на іншу сторону, але той факт, що оточуючий світ більшість людей бачить трохи не так, Ліза запам’ятала. Запам’ятала і намагалась не дивуватись, ні тому, що люди не бачать очевидної краси, ні тому, що відверто дивуються, коли її помічають просто навколо себе. Головне - що помічають, якщо на неї вказати, звернути увагу! Кожна людина несе в собі світло, головне його роздивитись, достукатись до нього, ввести його в резонанс з красою навколишнього світу.
Як з тією ж Катею. Подруга ж по суті чудова людина, добра, лагідна, відповідальна, гарна мати і дружина (ну, може трохи любить стріляти очима наліво), от тільки, часто стикаючись по життю з недоліками людей, все більше зневірюється, як в людях, так і в наявності якоїсь справедливості в цьому світі, а зневірюючись, стає вести себе відповідно – так, як від неї чекає навколишній світ. Жорстко, зневажливо, зневірливо. І час від часу варто її стряхнути, нагадати, що світ не настільки меркантильний. Їй самій це потрібно, бо чим більше вона заглиблюється в суто діловий підхід до всього, в тому числі і відносин з чоловіком, тим менше в неї шансів втримати гармонію власного життя і не перетворитись на ділове стерво, яке замість голови має калькулятор, а замість мрії - бізнес-план. От Ліза її і намагається, хоч іноді, відволікати, кожного разу все з більшим трудом розглядаючи під щільною маскою успішної бізнес-леді юну мрійницю, яка всупереч батькам пішла вчитись на юриста. Пішла за власною мрією, попри всі перепони. Дівчину, що могла ночі напроліт обговорювати теорії виникнення світу, філософські концепції, мріяти про майбутнє та фантазувати на тему: ким вони були у минулому житті. Дівчину, яка кидалась на захист ображених, навіть попри те, що ці ображені її не дуже то і шанували. Дівчину, яка могла задля сестри подруги, витратити ніч перед важливим екзаменом на поїздку додому, щоб привезти юній випускниці школи гарну сукню (власну випускну!). Просто тому, що у школярки грошей на пристойну сукню не було. В Каті було багато чудових рис.
Ліза, скільки вони знайомі з Катею, завжди бачила і намагалась витягти на поверхню те, що подруга якнайглибше ховала, вважаючи це непрактичною частиною власної натури. Можливо вона і непрактична, та навіть точно непрактична, така, що призводить до помилок і емоційних дій, але саме ці дії, ці помилки є передумовою подальшого успіху. Бо людина може розрахувати всі свої дії, але якщо Вищи сили не схвалять твій план, то він так і залишиться планом. А для схвалення потрібно довести, що ти людина, що ти відчуваєш поштовхи тих самих сил і зможеш різко повернути на життєвому шляху, якщо отримав підказку про провалля попереду. Бо, якщо не зможеш - тебе повернуть набагато раніше, або взагалі перекриють шлях. У кожного своя доля, і чим чутливіший ти до її поштовхів, підказок, тим менше шансів отримати сильного копняка.
А копняки ніхто не любить, тільки от, всі реагують на них по різному. Катя, наприклад, на кожний, навіть не дуже сильний, натяк Долі реагувала, як розлючена кішка на загрозу для своїх дітей – кидалась одразу в бій, не роздивляючись, чого то Доля від неї вимагає. От і виходило, що отримувала вона багато з того, що бажала, але і платила за отримане подвійну ціну, за успіх у справах - розладом в сімейному житті, за любов дитини – її хворобами. І хоч іноді сама розуміла, що щось в її житті йде не так, зупинятись і переглядати «політику партії» вперто відмовлялась. Катя просто завжди б’ється до останнього, а потім, якщо раптом бій на 100% програно (і таке бувало, хоч і не часто) - філігранно вміє видавати поразку за перемогу, намагаючись до останнього не втратити обличчя. А все ж можна вирішити малою кров’ю, визнати помилку на самому початку, а не до останнього переконувати себе і інших, що все добре. Так у Каті зараз було зі шлюбом. Вона не кохала чоловіка з самого початку (переконувала себе і інших, але не кохала), не поважала його інтелектуальні здібності (чоловік тілоохоронець, для Каті, котра мала дві вищі освіти, був дивним фактом, але в якийсь момент вона таки зрозуміла, що варто брати те, що доля пропонує, бо двічі пропозиції не озвучують), але вперто трималась, переконуючи всіх, що все добре, і все так і має бути. Що саме цього вона прагнула. Трималась, але, іноді ходила «на сторону», і то лише була справа часу коли її шлюб розвалиться. Лізі було шкода подругу, але єдине що вона могла, це трохи підпитати її енергією, як сьогодні, і м’яко запропонувати зупинитись, озирнутись, зазирнути у власну душу, щоб зрозуміти, чого саме вона бажає. Лише матеріального достатку та збереження репутації сталевої леді, чи чогось більшого? Та чи зробить це Катя… Не факт. Але це її життя, тож активно переконувати у своїх інтуїтивних почуттях Ліза не вважала себе вправі, бо ж і сама помилялась, про що свідчили нескромні «пендалі» від Долі.