-Коля?- жіночка зачудовано підняла погляд на чоловіка, і деякий час його якось замріяно-здивовано розглядала, наче вперше побачила після довгої розлуки, а потім радісно посміхнулась – А що ти тут робиш?
-Так я ж кажу - вийшов стріти тебе. Я вже і картоплі посмажив і огірки порізав, а тебе все нема і нема.
- Та я трошки тут перепочити присіла… Бо щось серце знову тріпотить..
- Маша…- несхвально похитав головою явно її чоловік. - Знову бігла з роботи, жахаючись, що ми з онукою помремо з голоду?- розсміявся він раптом, та жартівливо пригрозив їй пальцем.
-Так…- покірно погодилась жіночка, все так же захоплено роздивляючись чоловіка.- Коля, а ти в мене такий гарний… Якось я забула про це…
- О-о, жінко, це щось новеньке. Я думав зараз сваритимешся, що я знову смажу картоплю, та спокушаю всіх жирною їжею з канцерогенами, а ти компліменти відвішуєш! Мабуть і правда серце прихопило. – вже стурбованіше сказав чоловік і присів біля неї. –Дивно, але ти виглядаєш зараз цілком пристойно. Навіть краще ніж зазвичай. Ні блідості, ні переляку в очах…
- Та вже все пройшло. Ось дівчина по ліки до аптеки збігала, а потім я тут трохи перепочила. І знаєш, так гарно… Літо, тепло, свіжо, все так сяє…
-Знаю… Я тобі про це часто кажу, а ти ж усе заклопотана, забігана… Пішли помаленьку додому, я тобі покажу ті троянди, що сусіди посадили під вікнами, ти ж їх, мабуть, так і не зупинилась жодного разу роздивитись.
-Не зупинилась…
-От зараз і погуляємо і помилуємось квітами. Неквапливо, ґрунтовно.
- А як же онука? Сидить там голодна, чекає поки дід з бабою дуріють…
- Машо, я тебе прошу. Оленка сама собі дасть раду, їй же не 5 років, і навіть не 10! А ти вперше, років за десять, озирнулась навколо, і поки в тебе такий правильний настрій, я просто не маю права вести тебе одразу додому, до плити чи пилососа. Я ж тебе знаю – тільки відпусти, тут же почнеш крутитись по хаті…
-Мабуть…
-Не мабуть, а точно. Тому, ось так, бери мене під руку і пішли помаленьку. Хочеш я тобі морозива куплю? Шоколадного, як ти любиш?
-А знаєш… Хочу – жінка здивовано подивилась на чоловіка. Я так давно не їла просто на вулиці морозива… Як в юності… Все то ніколи, то забувала, то наче несолідно… А зараз раптом зрозуміла, що -- хочу!
-Жінко, хто тебе підмінив? Не знаю, хто той добрий чарівник, але я перед ним в боргу - він мені повернув кохану жінку, замість вічно заклопотаної баби!
-Так вже й баби?
-А то. Тобі останнім часом, що не зробиш, все було не так. Не те приготував, не так прикрутив, не туди пішов, не те купив…
-То я така прискіплива стала?
- Скоріше стомлена і роздратована… А нащо так постійно поспішати? Все життя біжимо, а попереду ж все одно тільки кладовище.
- Оптиміст ти Колю.- напрочуд весело розсміялась жінка.
- Ще який. Так пішли по морозиво?
- Пішли. Тільки Оленці теж купимо!
-Авжеж…
Ліза проводжала очима літню пару, що зараз нагадувала двох молодят, і щиро раділа, за них. Було приємно спостерігати таке відношення одне до одного в літніх людей. Шкода, що Катя цього не бачить…
Женя
2016р
Женя сидів з цигаркою та чашкою міцного чаю біля вікна і дивився з одинадцятого поверху на залитий дощем нічний Київ. Шалена гроза відгриміла і пішла, а дощ лишився. Тихий, спокійний. Чоловік відкрив вікно, вдихнув свіжого вологого повітря, провів поглядом тонку смугу диму, що стрімко вирвалась на волю з кімнати.
- Чого ти тут в темряві стоїш? – жінка, що вийшла зі спальні завернувшись в простирадло, ввімкнула світло і підійшла до нього.
- Та так… Думаю.
- Про втрачену жінку?- білявка, наче все-все розуміючи, криво посміхнулась.
- Чому про жінку? Та ще й про втрачену?- здивовано подивився на свою нічну гостю Женя.
- Тому що про справи так не думають. Не в темряві, наодинці з цигаркою, коли в ліжку в тебе не порожньо. До речі, дай мені. - Жінка дістала з пачки «Chesterfield» і почекала поки Женя піднесе вогонь.
- Цікава версія, але не правильна. Я думаю про справи.. – посміхнувся Женя. Попри показну легкість, навіть, прагматичність стосунків з цією діловою красунею, він не вважав за потрібне повідомляти, що вона вгадала на всі сто. В душу таких не пускають, ні за яких обставин. Але, все одно цікаво, чому українські жінки такі неймовірно проникливі? Ось вийшла жінка, яку він знає кілька годин, (навіть, якщо включити сюди вранішнє спілкування) після гарного сексу і з порогу, одним оком кинувши, сформулювала, як його стан так і причину. Недарма його англійський шеф, неодноразово повторював з замріяним виглядом «О, Київ…Містичне місто, містичні жінки…» Мабуть, також мав змогу їх оцінити.