Білявка розчаровано відсторонилась, помітивши, що cпіврозмовник знову десь далеко думками.
- Піду я мабуть…- жінка загасила сигарету в попільничці і пішла збиратись.
- Куди ти серед ночі? – здивувався Женя.
- Я не проти легких стосунків, але бути замінником когось - не люблю. Вибачай. Була рада знайомству та вражена деякими твоїми вміннями. Але мене чоловік чекає вдома.
-То ти заміжня?- Женя не те щоб дуже, але здивувався. Білявка не була схожа на заміжню. Занадто вільна, розкута, ділова, голодна. Та і обручки він не помітив, хоча зазвичай жінки її не ховають.
- Так.
- То чому ж…
- Чому вирішила провести ніч з тобою? Розмаїття, плюс ти не місцевий і жодних довготривалих стосунків з тобою бути не може, а відповідно і подальших проблем. Зручно, цікаво, приємно.
- Яка ж ти…
- Стерво? Можливо, але я маю якось задовольняти свої потреби. Чому коли чоловік «стрибає у гречку» -- то це нормально, а коли жінка - то шльондра і стерво? В нас такі ж потреби як і в вас.
- Ні, не стерво. Просто на диво прагматична. Незвично зустрічати такий підхід у жінки. Мабуть, я розумію, що у вас спільного з твоєю холодною подругою…
- Ні, не розумієш. Цього і я часом, та що там часом, майже завжди, не розумію… А щодо прагматичності - я жінка, яка живе в світі чоловіків, то ж маю масу аргументів використовувати вас так, як ви хочете використати мене. Ти хотів сексу і забутись. Не сперечайся, це було помітно одразу, ще там в кафе. Я дала тобі це, отримавши те, що необхідно мені. Бувай. - блондинка, вже вдягнувши сукню (от же швидко тут жінки вдягаються!) і прихопивши легкий піджак, випурхнула в двері, залишивши по собі запах дорогих парфумів змішаний з дощем і ще чимось невловимо-знайомим… Схоже на ледь відчутний запах бузку. Дивно, а раніше він його не відчував, чи не виокремлював. Знайомий такий запах…
Коли за нічною гостею зачинилися двері, Женя полегшено зітхнув, хоча і відчував певний дискомфорт від того, як повівся. Він міг її зупинити, відволікти, переконати, що вона помиляється. Це було не так важко зробити, бо вона ж хотіла помилитись. Дуже хотіла. Попри показну беземоційність, жінка була ображена, що одразу після сексу з нею, він думає про когось ще. Та він нічого не міг з собою вдіяти. Перевірений засіб забутись не допоміг. Цього разу фізична активність плотських утіх не виправдала себе. Так, він постарався щоб білявка залишилась задоволеною, але…Але він не міг себе змусити зупинити її, наговорити щось беззмістовно ніжне, приємне. Просто не міг. Блакитно-бірюзові очі застилали йому світ, то відкидаючи пам’ять на п'ятнадцять років назад, то наче вимагаючи кудись бігти, когось шукати. Але куди бігти? Кого шукати? Він же лише її ім’я і пам’ятає… Навіть прізвище, так і не спитав.
Ліза
2016р
Ліза все ще мокра, але у напрочуд гарному настрої, пройшла вулицею Володимирською, повернула на вулицю Богдана Хмельницького з задоволенням вдихаючи очищене грозою повітря, посміхаючись зустрічним перехожим. Улюблена стихія наче підзарядила її, надала сил бачити світ таким, яким вона його хотіла бачити. Добрим, розумним, врівноваженим, таким, що дарує радість і надію. Вона йшла, хоча хотілось не просто йти, а танцювати, співати, ділитись зі світом тією енергією, що бурлила в ній. Вона йшла, таки трохи пританцьовуючи, і ледве чутно наспівувала давно забуту пісню, що з якогось дива спливла у пам’яті.
« Мир в котором я живу Называется мечтой Хочешь, я тебя с собой возьму Хочешь, поделюсь с тобой. Я подарю тебе любовь, Я научу тебя смеяться. Ты позабудешь про печаль и боль, Ты будешь в облаках купаться. Я подарю тебе любовь, Я научу тебя смеяться. Ты позабудешь про печаль и боль, Ты будешь в облаках купаться. Смотри разноцветный дождь Поёт вдохновенно ветер. Ты не заметил, что по радуге идёшь, Мой мир, как он красив и светел. Я подарю тебе любовь, Я научу тебя смеяться. Ты позабудешь про печаль и боль, Ты будешь в облаках купаться. Я подарю тебе любовь, Я научу тебя смеяться…»