- Посмішкою, як завжди. Кожен ваш візит - це для нас радість.
- Приємно чути. Але я, явно не найвигідніший ваш клієнт. - розсміялась Ліза.
- Ви помиляєтесь. Найвигідніший. Так, так, не смійтесь. Ми вже давно помітили, що варто Вам зайти до нашого закладу, так цей день б’є всі рекорди по кількості відвідувачів і отриманому виторгу. – змовницьки промовив хлопець, - і ми з керуючим вирішили, що ви маєте право на винагороду за такий вклад в процвітання закладу.
- Щось не дуже схоже на правду, але за тістечко дякую.- похитала головою Ліза. Вона любила цей заклад не лише за смачну каву з шоколадом, а ще саме за таку теплу атмосферу і приємне спілкування. Тут працював молодий колектив і всі вони ставились до відвідувачів не лише з професійною повагою, а ще і з якимись делікатним тактом, фантазією, співпереживанням,. Вона пам’ятала як тут, на її очах, чимось засмученій дівчині подали морозиво від закладу (бо у офіціанта серце було не на місці від співчуття), а подружній парі, що сперечалась на межі серйозної сварки, принесли разом з заказом чудового білого голуба, віртуозно складеного з серветок місцевою баристою. Даний витвір мистецтва настільки здивував і захопив дівчину, що вона просто втратила суть суперечки.
- Ви самі не дужі схожі на правду, але ж ви тут. – видав офіціант, посміхнувшись на всі тридцять два, і швидко ретирувався, оскільки його уваги потребували інші відвідувачі.
Ліза відкусила шматочок тістечка, і, підперши підборіддя рукою, продовжувала спостерігати за вируючим життям за вікном і в кав’ярні. Компанія молодих людей (хлопці вже встигли познайомитись з дівчатами і здається навіть кудись їх запросити) виходила, а назустріч їм заходила молода пара – невисока рудоволоса дівчина і високий майже під два метри хлопець. Дівчина була жвава і весела, хлопець спокійним і з ледь помітною посмішкою на вустах. Вона весело все оглядала, коментувала, вивчала меню, він просто дивився на неї закоханими очима і з усім погоджувався. Дівчина щебетала, вертілась і щось постійно розповідала, хлопець же зробив заказ, якось зорієнтувавшись в її доволі суперечливих бажаннях та коментарях, а потім, поки вона на мить замовкла, роздивляючись фотографію на стіні, поклав перед нею характерну коробочку. Дівчина повернулась, щось почала розповідати і різко замовкла, помітивши нову деталь інтер’єру. Обережно відкривши коробочку вона дістала невеличку обручку і задала мабуть найпоширеніше і найабсурдніше питання в цій ситуації.
-Що це?
-Обручка.
-Нащо?
- Бо в мене є до тебе питання.
Яке?
-Не здогадуєшся?
- Озвуч!- до дівчини повернулась її жвавість, хоч щоки горіли вогнем.
- Ти вийдеш за мене?
- А в мене є час подумати?
-Так. Доки несуть наш заказ – хлопець широко посміхнувся. Дівчина підозріло повертіла головою, перевіряючи наявність офіціанта з замовленням.
- А чому так мало часу?
- А нащо тобі більше? – вже розсміявся він, а за ним і вона.
- Ну ти й тиран!
- То твоя відповідь «ні»? Поки не перевиховаюсь?
- Моя відповідь «так»! Хтось же має тебе перевиховати! Сам ти з цим завданням не впораєшся!- показала йому язика дівчина і переможно вдягла обручку на палець.
Ліза посміхнулась, відчуваючи, як буйно грає всіма кольорами веселки та щастя атмосфера в приміщенні. Пора на вихід, тут більше ні з ким ділитись зайвою енергією, ця кав’ярня сама з ким хочеш поділиться.
- Приходьте ще до нас! Будемо дуже раді!- почулось в неї за спиною.
- Обов’язково. – Ліза посміхаючись вийшла на вулицю.
- Єлиця, ти мені винна 50 баксів! – широко посміхнувшись, хлопець-офіціант повернувся до баристи, яка все ще дивилась на зачинені за їх улюбленою відвідувачкою двері, а потім і жіночу постать за вікном, навколо якої, (мабуть гра освітлення та скла вітрин) якось дивно викривлялось світло, наче ореолом окутуючи легкий силует. Проте вона б не здивувалась, якби то було і не оптичним ефектом.
- Так…
- Я ж казав буде і освідчення і більше тридцяти відвідувачів!
- Як вона це робить?- дівчина покірно дістала купюру і вручила її сяючому, як мідний таз, хлопцеві.
- Хтозна! Але ж справді, після її візитів в нашому закладі хіба, що весілля не грають!
- Так, в такі дні зміна проходить наче розвесела гулянка, а сил після неї стільки, що можна ще дві доби десь гуляти без просиху, чи пару іспитів без підготовки скласти – кивнула йому бариста.
- Ти теж це помітила?
- Як і всі…
- Дивна вона.
- Побільше б таких….
- О, придумав, наступного разу загадаю заказ на проведення весілля!- розсміявся хлопець, приймаючись знову до роботи. В зал зайшла чергова компанія молоді.